Proceedings of the International scientific and practical conference ―Toronto Congress of Advanced Research‖ (April 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Toronto, Canada, 2026. - 174 p.

26 потенціалу фізично знищено: монетарна стабілізація сама по собі не забезпечує відновлення зруйнованих елеваторів чи виведеної з ладу сільськогосподарської техніки. Монетаристська школа все ж зберігає нормативну цінність у воєнному контексті в одному аспекті: застереження проти безконтрольного нарощування грошової маси задля фінансування субсидій. Інфляційний тиск в Україні у 2022 році досяг 26,6%, що є прямим наслідком монетарної емісії для покриття бюджетного дефіциту і фактичним підтвердженням монетаристського застереження щодо меж фіскального стимулювання [2]. Неоінституційна економіка, фундаментальні основи якої закладено в роботах Р. Коуза, Д. Норта та О. Вільямсона та ін., пропонує принципово інший погляд на роль держави: не «стабілізатор попиту» (Кейнс) і не «монетарний регулятор» (Фрідмен), а творець і захисник інституційного середовища – правил гри, що знижують трансакційні витрати та захищають права власності. Так, Д. Норт у праці «Інституції інституційні зміни та функціонування економіки» (1990) показав, що правила гри визначають траєкторію економічного розвитку більшою мірою, ніж окремі заходи фіскальної чи монетарної політики. Концепція «залежності від траєкторії» пояснює, чому руйнування інститутів в умовах воєнних дій може мати наслідки, незрівнянно більші за поточні фізичні збитки. В умовах воєнного стану в Україні неоінституційна логіка реалізується в конкретних заходах: звільнення від плати за землю та екологічного податку для власників замінованих та окупованих ділянок (захист прав власності в умовах форс-мажору); запровадження фондів часткового гарантування кредитів (зниження трансакційних витрат у кредитній сфері); використання цифрових реєстрів для верифікації отримувачів підтримки (зниження інформаційної асиметрії). Принципово важливо, що ці заходи спрямовані не на пряме субсидування, а на відновлення інституційного середовища, в якому ринкові агенти здатні ухвалювати раціональні рішення [3; 5].