Proceedings of the International scientific and practical conference ―Education and Scientific Progress‖ (April 24-26, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Manchester, United Kingdom, 2026. - 218 p.

165 вимогою для підтримання психічної рівноваги та функціональної готовності, що є надзвичайно актуальним у військовій сфері. Водночас, слід зазначити, що стрес у бойових умовах у військових є не лише питанням бою. Стандартні критерії служби також відіграють велику роль у розгляді служби: високі обов‘язки, сувора регламентація, зміни, фізичні вимоги до відповідальності, велике навантаження на тіло, тривалі періоди ізоляції від сім‘ї, недостатнє відновлення. Бойовий стрес у поєднанні з повсякденним стресом створює довготривалу психоемоційну напругу і, відповідно, потребує організованої психологічної уваги. У недавніх дослідженнях саморегуляція пропонується як важливий компонент психологічної стійкості в умовах професійного стресу [6, с. 238]. Як також зазначають О. М. Кокун та інші, саморегуляція є інтеграційною здатністю особи, яка використовується для регулювання та гальмування своїх почуттів, когнітивних переконань і поведінки та практикується в бойових ситуаціях, тобто більше з управлінням ризиками шляхом контролю страхів як одного з основних рушіїв прийняття рішень [1, с. 20-22]. Результати експерименту Г. З. Мороза, І. М. Ткачука та Л. А. Ренського показують, що психосоціальна програма самоспостереження та емоційної стабілізації є ефективною у зменшенні величини стресових реакцій та покращенні стійкості військовослужбовців [5, с. 67-69]. Яковенко О.О. підкреслює вплив емоційної саморегуляції, усвідомленості та тренування когнітивної гнучкості на уникнення хронічного стресу. А. Локян підтримує цю точку зору і наголошує на необхідності впровадження самостійних методів у загальну систему психологічної підготовки [4]. Для військових професіоналів саморегуляція вимагає багаторівневого підходу, що охоплює управління тілесними реакціями, емоційними станами, когнітивними оцінками та поведінковими стратегіями. Її основне завдання полягає в підтримці тіла в доброму збудженні, щоб не було можливості зламатися, підтримці уваги та прийнятті зважених рішень у середовищах з високим ризиком [1, с. 13-15]. Якщо підсумувати сучасні теорії та процеси, можна виділити кілька підтипів заходів саморегуляції. Фізіологічні