Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

230 Таким чином, українські братства являли собою форму самоорганізації, що поєднувала релігійні, освітні та соціальні функції, але водночас відзначалася високим рівнем громадської активності та автономії. Вони відображали специфіку християнської (православної) моделі колективної дії, зорієнтованої на захист ідентичності та участь у суспільному житті. Порівняння османських вакфів та українських братств дозволяє виявити як спільні риси цих інституцій, так і принципові відмінності, зумовлені різними цивілізаційними, релігійними та політичними контекстами їх функціонування. Передусім, обидві форми організації виникли як відповідь на потребу суспільства у забезпеченні соціальних функцій, які не повною мірою виконувалися державою. І вакфи, і братства брали на себе завдання підтримки освіти, допомоги нужденним та організації релігійного життя, вони виступали важливими елементами ранньомодерного громадянського суспільства. Водночас правова природа цих інституцій суттєво відрізнялася, оскільки вакфи функціонували в межах норм шаріату і мали чітко визначений юридичний статус, що забезпечував їхню стабільність та безперервність, натомість братства діяли на основі статутів і традицій міського самоврядування, не маючи настільки формалізованого правового закріплення. Суттєвою відмінністю була економічна основа діяльності, де вакфи спиралися на стабільні джерела доходу у вигляді нерухомості та ендаументів, що забезпечувало їхню фінансову незалежність. Братства ж залежали від членських внесків і пожертв, що робило їхню діяльність більш гнучкою, але менш стабільною, таблиця 1 [4; 7].