Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

57 територіях, окупованих Республікою Вірменія, не задовольняє вимог дійсного застереження за статтею 57 і не здатна обмежити територіального застосування Конвенції [8, п. 143]. Туреччина зробила це через декларації за тодішніми статтями 25 і 46, а Молдова і Азербайджан це зробили через формулювання у самих ратифікаційних грамотах. У всіх трьох випадках Суд визнав такі обмеження недійсними. Україна не вдавалася до застережень безпосередньо у зв'язку зі збройним конфліктом, проте її ратифікаційна практика становить класичний приклад дії цього обмежника у мирному контексті. Законом про ратифікацію Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію з двома заявами та трьома застереженнями [11]. Перше застереження стосувалося пункту 1 статті 5 Конвенції у частині, що не суперечить статтям 106 і 157 чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу України щодо затримання особи та надання прокурором санкції на арешт. Друге застереження стосувалося статті 8 у частині, що не суперечить статтям 177 і 190 того ж Кодексу щодо надання прокурором санкції на обшук та огляду житла. Обидва застереження були прямо обмежені в часі, а саме діяли «до внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України або до прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, але не довше ніж до 28 червня 2001 року» [11]. Третє застереження (стаття 3 Закону № 475/97-ВР) стосувалося застосування пункту 3 статті 5 і виключене Законом № 1420-IV від 3 лютого 2004 року. Наразі всі застереження України втратили чинність, тож держава є пов'язаною Конвенцією у повному обсязі. У відповідь на повномасштабне російське вторгнення Україна вдалася не до застереження, а до відступу за статтею 15 Конвенції, що додатково підтверджує неможливість використання застереження як засобу реагування на обставини, які виникли після ратифікації. Виснуємо, що ратифікаційне застереження за статтею 57 ЄКПЛ є самостійним обмежником прав людини зі специфічними сутнісними ознаками. По-перше, воно формулюється виключно при підписанні або ратифікації