Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Science and Education Conference‖ (May 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 429 p.

53 господарств ризик-менеджмент виступає не лише реакцією на загрози, а й інструментом забезпечення стійкого розвитку та підвищення економічної ефективності. Стратегічні цілі та інструменти управління ризиками середніх за розмірами СФГ (21-50 га) формуються в умовах зростання рівня професіоналізації управління, підвищення ринкової інтеграції та ускладнення виробничо- економічних процесів. Для цієї групи господарств характерним є перехід до аналітично обґрунтованих стратегій розвитку та використання більш формалізованих і структурованих механізмів ризик-менеджменту. Рівень спеціалізації господарств цієї групи має безпосередній вплив на ефективність виробництва та стабілізацію доходів через поєднання інтенсифікації та диверсифікації. У рослинництві акцент робиться на технологічній оптимізації, сівозмінах, страхуванні врожаю та диверсифікації культур, що забезпечує зниження виробничих і погодних ризиків. У тваринництві ключову роль відіграють контроль кормової бази, ветеринарні протоколи та диверсифікація видів продукції, що дозволяє мінімізувати біологічні ризики та стабілізувати доходи. Змішані господарства реалізують стратегії диверсифікації через поєднання кількох галузей і формування замкнених виробничих циклів, що є для них ключовим інструментом управління ризиками. У свою чергу, нішеві виробничі моделі орієнтовані на максимізацію прибутковості через вихід на преміальні сегменти, що обумовлює застосування контрактних форм збуту, стандартизації якості та активного маркетингу. Вузькоспеціалізовані господарства цієї групи орієнтовані на максимізацію прибутку через інтенсивно-ринкову стратегію, яка реалізується за допомогою страхування, контрактів, створення резервів та часткового застосування фінансових інструментів, зокрема елементів хеджування. Водночас зі зростанням рівня диверсифікації відбувається зміщення акценту на забезпечення стійкості, де ключовими інструментами виступають оптимізація структури виробництва, перерозподіл ресурсів та управління доходами у часі.