Proceedings of the International scientific and practical conference ―New York Global Science Conference 2026‖ (May 18-20, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 322 p.

239 Г. Фрідман та А. Сміт, фундаментальні дилеми адвокатської етики — такі як розв'язання гострого конфлікту між обов'язком лояльності перед клієнтом та обов'язком сприяння правосуддю — нерідко породжують глибокий внутрішньоособистісний конфлікт [4]. Успішне подолання таких деонтологічних суперечностей без шкоди для закону чи власної совісті можливе лише за умови високого рівня інтеграції інтелектуальної та емоційної сфер особистості. Центральну роль у структурі такої інтеграції відіграє емоційний інтелект ($EQ$). Спираючись на фундаментальну концепцію Д. Гоулмана, емоційну компетентність слід розглядати не як альтернативу раціональному мисленню, а як його необхідне доповнення та захисний екран в умовах професійного стресу [5]. Для юриста емоційний інтелект виступає ключовим інструментом саморегуляції, що охоплює здатність ідентифікувати власні емоційні стани, купірувати деструктивні імпульси та виявляти контрольовану емпатію. Брак емоційного самоконтролю безпосередньо загрожує девальвацією етичних стандартів: піддаючись когнітивному чи емоційному тиску з боку опонентів або клієнтів, правник ризикує порушити принципи неупередженості, стриманості та об'єктивності, що є базисом правової етики за Д. Роуд, Д. Лубаном, С. Каммінгсом та Н. Енгстром [8]. Особливого значення емоційна компетентність та психологічна стійкість набувають у процесі безпосередньої взаємодії з довірителями. Як справедливо зазначає Л. Ю. Чекмарьова, консультативна діяльність адвоката є складним, психологічно детермінованим комунікативним процесом [2]. У межах цієї взаємодії адвокат повинен не просто здійснити правовий аналіз ситуації, а й упоратися з емоційним полем клієнта, який часто перебуває у стані гострого стресу, кризової ситуації чи афекту. Без належного рівня психологічної стійкості правовий консультант ризикує або повністю дистанціюватися від проблем клієнта, перетворюючись на байдужого ремісника, або, навпаки, надмірно залучитися до його емоційного стану, втрачаючи професійну об'єктивність та здатність до тверезої правової оцінки.