Proceedings of the International scientific and practical conference ―New York Global Science Conference 2026‖ (May 18-20, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 322 p.

240 Важливим аспектом впливу психологічної стійкості на етичну поведінку є її здатність протидіяти деструктивним механізмам когнітивного спотворення та морального самовиправдання. За умови хронічного дефіциту психологічної стійкості вмикаються ще більш небезпечні латентні механізми — так зване «моральне розмежування», природу якого детально експлікував А. Бандура [3]. Коли правник вичерпує свої адаптаційні ресурси, його психіка, з метою захисту від когнітивного дисонансу, починає виправдовувати дрібні або системні порушення професійної етики за допомогою ряду психологічних вивертів (наприклад, дегуманізація жертви, дифузія відповідальності або евфемістичне маркування власних дій). Як наслідок, людина завдає шкоди інтересам правосуддя, продовжуючи вважати себе високоморальним професіоналом. Таким чином, емоційний інтелект і психологічна стійкість виступають не просто факультативними soft skills, а базовими психологічними передумовами, що забезпечують життєздатність професійної етики правника. Вони діють як внутрішній стабілізатор, який дозволяє юристу утримувати високу деонтологічну планку навіть у найбільш деструктивних та етично амбівалентних ситуаціях професійної діяльності. Логічним продовженням аналізу психоемоційної детермінації правової етики є експлікація внутрішніх інтелектуальних механізмів, що безпосередньо керують процесом прийняття юридично значущих рішень. Якщо емоційний інтелект та психологічна стійкість слугують захисним бар’єром особистості, то когнітивна архітектура мислення безпосередньо структурує вибір поведінкових моделей у ситуаціях гострого деонотологічного вибору. У цьому контексті професійна етика юриста виходить за межі суто ціннісних орієнтирів, перетворюючись на складний процес каузального аналізу, який, проте, схильний до системних когнітивних помилок та латентних моральних пасток. Реалізація мисленнєвих стратегій у правозастосуванні відбувається під впливом специфічних обмежень людського сприйняття. Фундаментальна концепція Д. Канемана про дуальність архітектури мислення та інтеграцію Системи 1 і Системи 2 дозволяє глибше зрозуміти природу деонтологічних збоїв у практиці