Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

151 наприклад, у книзі «Історія Вірменії» Мовсеса Хоренаці (Єреван: Айастан, 1990) гора Арарат описується як точка спасіння людства після потопу, що закріплює за нею статус «верху», який поєднує земне й небесне. Вірменська література наділяє гору антропоморфними рисами: вона «спостерігає», «скорботно мовчить» і «зберігає» націю. У класичній вірменській літературі XIX–XX століть ця опозиція набуває виразного національно-визвольного характеру. Гора стає прихистком для «фідаїв» (месників за народ), простором абсолютної свободи й чистоти. Ованес Туманян, наприклад, у поемі «Ануш» вибудовує конфлікт на протиставленні вільного духу гір і обмежувальних законів патріархального соціуму долини. Гори тут — простір високої трагедії, недосяжний для буденності низини. А Раффі в романі «Самвел» використовує образ гір як фортець духу, протиставляючи їх долинам, якими проходять загарбники. Низинність у його текстах часто асоціюється з уразливістю та політичним роз‘єднанням. У літературі XX століття, особливо в період радянської модернізації, опозиція зміщується у бік протиставлення природного буття (гора) та штучного, подекуди репресивного простору (місто). Грант Матевосян у циклі повістей про село Цмакут («Ми і наші гори») найповніше розкриває цей конфлікт. Для його героїв гори — це простір автентичності, етичного закону й зв‘язку з предками. Місто (рівнина) сприймається як місце руйнування традиційних зв‘язків, де людина втрачає свою «вертикальну» опору, стаючи частиною безликої системи. Костан Зарян у романі «Корабель на горі» виводить цю опозицію на метафізичний рівень. Символічна спроба підняти корабель на гору означає прагнення вірменського народу подолати «низ» історичного матеріалізму й повернутися до своєї сакральної місії, втіленої у вершинах. Таким чином, якщо місто й долина у вірменській традиції асоціюються з горизонтальним плином часу, історичними перипетіями та соціальним тиском, то гора завжди лишається вертикаллю, що символізує позачасове, духовне ядро нації.