Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

232 зібраною, стриманою і відповідальною навіть у стресових ситуаціях. Інша група причин пов‘язана з особистісними особливостями: перфекціонізмом, завищеними вимогами до себе, звичкою ігнорувати втому, низьким рівнем саморегуляції, труднощами в установленні психологічних меж. Саме тому емоційне вигорання не варто пояснювати однією обставиною. Воно зазвичай виникає тоді, коли зовнішній тиск поєднується з виснаженням особистісних ресурсів [1]. Окрему роль у розвитку цього синдрому відіграє характер самої професійної взаємодії. У багатьох видах праці людина не просто виконує функції, а постійно вступає в емоційний контакт з іншими: вислуховує, підтримує, переконує, реагує на агресію, тривогу, претензії або розпач. У таких умовах велике значення має не лише обсяг роботи, а й те, якою ціною зберігається професійна ефективність. Якщо працівник змушений постійно приховувати виснаження, демонструвати стабільність і «правильні» реакції, внутрішнє напруження накопичується ще швидше. У цьому сенсі важливою є думка Пащенко В., яка серед сучасних напрямів вивчення проблеми виділяє «роль емоційної праці» у виникненні вигорання [4]. Це влучно пояснює, чому особливо вразливими є професії, пов‘язані з постійною комунікацією, допомогою, захистом, консультуванням та відповідальністю за інших. Найпомітнішим проявом синдрому є емоційне виснаження. Воно виражається у відчутті внутрішньої спустошеності, небажанні включатися в робочі ситуації, постійній втомі, яка не минає повністю навіть після відпочинку. Людині стає дедалі важче зосереджуватися, підтримувати інтерес до професійних завдань, реагувати на проблеми з тією ж віддачею, що раніше. Разом із цим часто з‘являється дратівливість, емоційна нестійкість, відчуття перевантаженості навіть через звичні робочі дії. На цьому етапі робота починає сприйматися не як сфера реалізації, а як постійне джерело напруження. Ще одним важливим проявом є редукція особистих досягнень. У такому стані працівник починає знецінювати власну компетентність, сумніватися у професійній придатності, відчувати, що його зусилля не дають результату.