Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

320 Базовим принципом соціально-планувальної структури має стати формування чіткої системи центрів повсякденного та періодичного обслуговування. Згідно з національними нормативними вимогами, об‘єкти повсякденного обслуговування доцільно розміщувати в радіусі пішохідної доступності до 500 м, а періодичного — до 1000 м [2]. У малих населених місцях це означає формування локальної головної вулиці та системи пов‘язаних із нею громадських просторів, наприклад: в‘їзної площі, лінійного громадського променаду (бульвар), головної площі, ринкової площі, зеленої площі, освітнього скверу та дрібніших відкритих просторів у межах житлових груп. Така ієрархія підвищує орієнтацію в просторі, формує локальну ідентичність і створює передумови для розвитку малого та середнього бізнесу, сервісів і самозайнятості населення [1, 2]. В європейському квартальному підході вулиця розглядається не лише як транспортний коридор, а як повноцінний громадський простір, у якому відбувається щоденне міське життя. Саме тому перші поверхи вздовж головної житлової вулиці мають бути активними: тут можуть розміщуватися магазини, майстерні, невеликі заклади харчування, громадські сервіси та простори змішаного використання. Для малих населених місць України це особливо важливо, оскільки активний вуличний фронт може компенсувати нестачу великих комерційних центрів і формувати повсякденний простір взаємодії, рівномірно розподіляючи потоки користувачів. Одночасно локальні вулиці всередині житлових кварталів доцільно організовувати за принципом спільного простору з пріоритетом для пішоходів і велосипедистів, обмеженням транзитного руху і забезпеченням необхідного проїзду пожежного та сервісного транспорту [1, 2, 5]. Важливою складовою адаптації є чітке розмежування приватного, напівприватного та громадського просторів. Один із критичних недоліків багатьох сучасних житлових комплексів полягає у розмитості меж між двором, проходом, вулицею та житлом, що погіршує відчуття безпеки й приналежності. Квартальна модель дозволяє створити зрозумілу просторову послідовність: