Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

326 сучасних котеджних комплексів, такі території формувалися поступово, через послідовне нашарування рішень різних історичних періодів [5; 6]. Їхня вулична мережа могла виникнути ще на етапі слобідського або сільського поселення; конфігурація ділянок могла змінюватися внаслідок поділу, спадкування чи самовільної трансформації; будівельний фонд міг неодноразово замінюватися без суттєвої зміни планувального каркаса. У результаті виникає складна морфологічна структура, в якій різні просторові шари мають різний вік, різну стійкість і різний потенціал для подальшого розвитку. Додаткову складність створює правовий вимір. Садибні райони пов'язані з приватною власністю на землю і будівлі, що робить будь-яке планове втручання значно складнішим, ніж у випадку територій державної, комунальної або корпоративної власності. У пострадянських містах це призвело до специфічного містобудівного парадоксу: великі площі в серединних і навіть прицентральних зонах міста залишаються малощільними, інфраструктурно слабкими або морфологічно деградованими, але водночас практично недоступними для системної трансформації через розпорошену структуру власності та відсутність узгоджених механізмів компенсації, викупу, стимулювання або поетапної реконструкції [7]. Наявний інструментарій містобудівного аналізу не дозволяє повноцінно працювати з цим типом територій. Генеральні плани та детальні плани територій здебільшого оперують великими функціональними зонами, але не розкривають внутрішню морфологічну різноманітність садибної тканини. Нормативна база фіксує окремі параметри забудови, але не пропонує методики оцінки садибних районів як цілісних просторових утворень. У практиці девелопменту такі території часто сприймаються як резерв землі для точкового ущільнення, що призводить до конфлікту масштабів, хаотичної багатоповерхової забудови та подальшої фрагментації міського середовища [4; 8]. Ключова методологічна проблема полягає у відсутності аналітичної категорії, здатної описати садибну забудову не як сукупність окремих