Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

48 закладів освіти, громадськості, батьківської спільноти, роботодавців і міжнародних партнерів визначає результативність реалізації освітньої політики. Освіта є однією з ключових сфер публічного управління, у якій управлінські рішення безпосередньо впливають на розвиток людського капіталу, соціальну згуртованість, конкурентоспроможність держави та якість життя громадян. Нормативні засади функціонування системи освіти закріплюють принципи автономії закладів освіти, державно-громадського управління, прозорості, відкритості та забезпечення якості освіти [1]. Тому координація у цій сфері має розглядатися не як допоміжна адміністративна функція, а як системний механізм узгодження управлінських впливів. Координацію взаємодії суб‘єктів публічного управління у сфері освіти доцільно визначати як систему управлінських дій, спрямованих на узгодження цілей, повноважень, ресурсів, процедур, інформаційних потоків та відповідальності між усіма учасниками освітньої політики. Йдеться не лише про адміністративне підпорядкування чи контроль, а передусім про створення механізмів партнерської взаємодії, завдяки яким забезпечується цілісність освітньої системи, її адаптивність до змін і здатність відповідати на актуальні потреби суспільства. У сфері освіти суб‘єктами публічного управління виступають Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, інші центральні органи виконавчої влади, обласні та районні військові адміністрації, органи місцевого самоврядування, засновники закладів освіти, керівники закладів освіти, педагогічні колективи, органи громадського самоврядування, батьківські об‘єднання, учнівське та студентське самоврядування, громадські організації, роботодавці, наукові установи та міжнародні партнери. Багаторівневість цієї системи потребує чіткого розмежування функцій і водночас постійного узгодження дій. Першим важливим напрямом координації є нормативно-правове узгодження. Воно передбачає формування єдиних правил функціонування освітньої системи, визначення компетенції органів управління, закріплення