Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

49 прав та обов‘язків учасників освітнього процесу. Нормативно-правове поле має забезпечувати баланс між загальнодержавною освітньою політикою та автономією місцевого рівня. З одного боку, держава визначає стратегічні пріоритети, стандарти, гарантії якості й доступності освіти; з іншого — громади та заклади освіти адаптують управлінські рішення до місцевих умов. Другим напрямом є організаційно-управлінська координація, що охоплює розподіл повноважень між центральним, регіональним, місцевим та інституційним рівнями. В умовах децентралізації органи місцевого самоврядування отримали значний обсяг повноважень щодо управління мережею закладів освіти, фінансування, матеріально-технічного забезпечення, організації підвезення учнів, створення безпечного освітнього середовища та підтримки педагогічних працівників. Ефективність цих повноважень залежить від здатності громад узгоджувати власні рішення з державною освітньою політикою, стратегічними документами та реальними потребами закладів освіти. Третім напрямом є стратегічна координація, що передбачає узгодження поточних управлінських рішень із довгостроковими цілями розвитку освіти. Стратегічне планування у сфері освіти має бути зорієнтоване на зміст освіти, професійний розвиток педагогічних кадрів, оптимізацію освітньої мережі, модернізацію освітнього простору та посилення спроможності освітнього менеджменту [2]. За таких умов стратегічна координація дає змогу уникнути фрагментарності рішень і забезпечити наступність освітніх реформ. Особливої ваги набуває інформаційно-аналітична координація. Прийняття управлінських рішень у сфері освіти має базуватися на достовірних даних щодо кількості здобувачів освіти, кадрового забезпечення, стану освітньої мережі, результатів навчання, потреб громад, безпекової ситуації, інфраструктурних втрат і фінансових можливостей. За відсутності якісної інформаційної взаємодії між суб‘єктами управління виникають дублювання функцій, неузгодженість рішень, нераціональне використання ресурсів і зниження ефективності освітньої політики.