Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (May 25-27, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Lviv, Ukraine, 2026. - 362 p.

217 З позицій когнітивної психолінгвістики, засвоєння нової лексичної одиниці є багаторівневим процесом, що охоплює перцептивну ідентифікацію звукового або графічного образу слова, семантичну активацію відповідних концептуальних вузлів у ментальному лексиконі та інтеграцію нової одиниці в наявну лексичну мережу через асоціативні зв'язки. Ключовим у цьому процесі є поняття глибини лексичного засвоєння (depth of vocabulary knowledge, Nation, 2001): поверхневе знання передбачає лише форму та базове значення слова, тоді як глибоке охоплює його синтагматичні, парадигматичні та прагматичні властивості. Принцип рівнів обробки (levels of processing) Крейка і Локхарта постулює, що стійкість мнемонічного сліду прямо залежить від глибини когнітивної обробки матеріалу: фонологічна обробка (як звучить слово?) залишає слабкіший слід, ніж семантична (що означає слово у цьому конкретному контексті?), яка, у свою чергу, поступається елаборативній обробці, що передбачає породження особистісно значущих зв'язків між новою одиницею і вже наявними знаннями суб'єкта. Цей принцип прямо вказує на обмеженість механічного заучування словникових списків як методу і на перевагу контекстуально-смислових стратегій засвоєння. Модель робочої пам'яті Бедделі виокремлює фонологічну петлю як систему короткочасного утримання звукових послідовностей, що відіграє критичну роль у засвоєнні нових фонологічних форм у мові. Дослідження демонструють, що місткість фонологічної петлі є предиктором успішності засвоєння іншомовної лексики (Gathercole & Baddeley, 1989). Звідси випливає методична доцільність аудіювання з повторенням (shadowing), рифмування та роботи з фонетичними асоціаціями.