Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (May 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 392 p.

200 плану лікування, спілкування з родичами пацієнта, передавання зміни в стаціонарі, участь у лікарській комісії, написання виписки, доповідь на конференції. Кожна із цих ситуацій формує власну дискурсивну рамку – з характерними мовленнєвими ходами, типовими формулюваннями, межами емоційного вираження, нормами ввічливості [2, с. 47]. Не менш важливим орієнтиром постає інтеграція мовної норми і комунікативної доцільності. Українська мова за професійним спрямуванням у медичному закладі вищої освіти не може залишатися курсом, у якому опрацьовується лише орфографія, пунктуація та стилістика загального вжитку. Мовна нормативність розглядається як інструмент клінічної безпеки: точність терміновживання, коректне керування дієслів і прийменникові конструкції, узгодження категорій числа й роду у формулюваннях діагнозу, вибір однозначних номінацій замість розмитих перифраз – усе це безпосередньо впливає на якість медичного запису та зрозумілість комунікації з пацієнтом [3, с. 28]. Наступний орієнтир – пацієнтоцентричність дискурсивного навчання. Майбутній лікар вчиться будувати висловлювання, у яких пацієнт не редукується до носія діагнозу. Це означає роботу зі стратегіями активного слухання, перифразу скарг звичайною мовою, перевірки розуміння («чи правильно я зрозумів, що…»), м’якого переходу до серйозних повідомлень, доречного використання запитань відкритого і закритого типу, мовленнєвого вираження емпатії без знецінення і без удаваної близькості. Методологічно ці орієнтири узгоджуються з Калгарі-Кембриджською моделлю медичної комунікації, у якій структурні етапи прийому співвіднесено з конкретними мовленнєвими навичками [2, с. 112]. Лінгводидактично вони реалізуються через сценарне моделювання діалогів, аналіз транскриптів симульованих прийомів і покрокове редагування власного мовлення студентом. Окремим, специфічно сучасним орієнтиром виступає урахування воєнного контексту в мовно-дискурсивній підготовці. Емпіричні дослідження психолінгвістичних особливостей професійної комунікації лікарів в умовах