Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

150 потенціалом психоемоційної стабілізації. У християнській традиції храм розглядається як просторове середовище літургійної події, у якому архітектура, світло і звук узгоджуються з богослужбовою дією та формують цілісність сприйняття [1]. Психостабілізуючий потенціал сакрального простору реалізується через узгоджену дію архітектурних медіумів, що формують впорядковану структуру сприйняття, зосередження, відчуття опори та смислову визначеність. У цьому контексті архітектура виступає як система організації внутрішнього стану людини. Пропорційна організація задає базовий рівень просторової ясності, формуючи відчуття міри, рівноваги та передбачуваності середовища [2]. На цій основі світло виконує роль активного структурного чинника: напрямок, інтенсивність і ритм освітлення вибудовують ієрархію зон, формують смислові акценти та орієнтацію у просторі [3]. Верхнє світло підкреслює кульмінаційні точки, бокове — створює глибину та послідовність, світлотінь організовує увагу і підтримує внутрішню зібраність. Тектоніка і конструктивна логіка формують відчуття надійності та внутрішньої рівноваги. Артикуляція несучих елементів, зрозумілі переходи, вертикальна спрямованість і співвідношення мас та порожнин забезпечують сприйняття простору як впорядкованого і стійкого [4]. Така конструктивна виразність зчитується тілесно і підсилює відчуття опори. Акустика визначає режим зосередження і спільності. Баланс між резонансністю та розбірливістю мовлення забезпечує чутність Слова і цілісність звучання співу [5]. Геометрія об’єму, конфігурація поверхонь і матеріали регулюють розподіл звукових відбиттів, формуючи середовище, у якому увага не розсіюється, а збирається, і присутні відчувають себе частиною спільноти. Іконографія, інтегрована в архітектурну структуру, задає смислові орієнтири простору. Розташування образів, їхній масштаб і взаємодія зі світлом