Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

207 Ключові слова: емоційне вигорання, професійне вигорання, викладачі ЗВО, війна, стрес, синдром емоційного вигорання, когнітивно-поведінкова терапія, фактори психосоціальних ризиків, психологічна стійкість, модель BASIC Ph, криза. Емоційне вигорання розглядають у сучасній науці як специфічний стан психічного виснаження, що проявляється у стійкому зниженні емоційної залученості, відчутті втоми, цинічному ставленні до професійних обов’язків, у переживанні власної неефективності. Деякі дослідники ототожнюють його з професійним вигоранням. На нашу думку, це не зовсім вірно, адже поняття «емоційного вигорання», що розвивається на фоні довготривалого виснаження вегетативної нервової системи (ВНС), є набагато ширшим за своєю суттю та може стосуватися різних сфер життя людини, у той час як «професійне вигорання» є його різновидом, спричинений довготривалим, тобто хронічним стресом, пов’язаним саме з її професійною діяльністю (Рис. 1. Емоційне та професійне вигорання). Схематично це виглядає приблизно так: Рис. 1. Емоційне та професійне вигорання «Термін ―синдром вигорання‖ був уперше введений американським психіатром Дж. Фрейденбергом у 1974 році для опису психологічних станів людей, які працюють у соціальних сферах і постійно стикаються з труднощами комунікації. Фрейденберг зазначав, що емоційне вигорання є характерним для