Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

208 людей професій «людина – людина», які мають справу з негативними емоційними переживаннями інших і мимоволі долучаються до них» [1, с. 97- 98]. У викладацькій діяльності труднощі пов’язані насамперед із необхідністю постійного спілкування із здобувачами освіти, роботою в умовах постійної оцінки з боку керівництва, необхідністю поєднання ролей експерта, ментора та організатора навчального процесу. Проблема емоційного та професійного вигорання педагогічних працівників у сучасній освіті активно досліджується науковцями й дедалі частіше описується як серйозний виклик для особистого благополуччя викладача та якості освітнього процесу [2, 3, 4, 5]. Для викладачів літературознавчих дисциплін прояви цих станів є особливо загрозливими, адже їхня праця пов’язана з інтерпретацією художніх текстів, емпатійним зануренням у художні світи, організацією діалогу культур та сенсів. Поступове згасання емоційної чутливості та професійного інтересу може призвести до формального виконання викладачем своїх посадових обов’язків, зниження якості викладання, деформації ставлення до студентів та до професії в цілому. Останнім часом, з урахуванням обставин нашого сьогодення і, передусім, реалій воєнного часу, викладачам ЗВО досить часто після сильного стресу, перевантаження на роботі чи складних життєвих обставин стає важко виконувати професійні обов’язки, а також брати активну участь у житті їхнього навчального закладу. У якості прикладу хотілося б навести цілком реальну ситуацію, яка сталася в моєму житті в квітні 2022 року. На той момент я проживала в м. Бахмут Донецької області. До нього був релокований у 2014 р. Горлівській інститут іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» – моя alma mater. 5 квітня 2022 р. (я ніколи не забуду цей страшний день) педколектив інязу разом із рідними був евакуйований автобусом до Дніпра. Про евакуацію ми з мамою дізналися напередодні. Поселили нас у гуртожиток ДНУ ім. О. Гончара. Це був 10-й поверх, ми жили в кімнаті з сусідами – колегою, її мамою та їхнім собакою. Із речей – тільки