Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

210 подальшому продовжувати займатися викладацькою та науковою діяльністю в ЗВО. Спробуємо проаналізувати цю ситуацію через так званий когнітивно- поведінковий трикутник КПТ: думки – почуття – поведінка [6, с. 19]. В описаній вище ситуації у мене виникали наступні думки : «Чому я маю працювати в таких нелюдських умовах?», «Чому ми взагалі маємо працювати та навчати студентів, коли йде війна?», «Навіщо все це потрібно, якщо нас всіх все одно вб’ють?», «Навіть добре, якщо я загину під час обстрілу – не буде більше страждань – тілесних та душевних», «Я некомпетентний педагог», «Ні в чому немає сенсу». Без сумніву, вони суттєво знижували мою участь у професійній діяльності. У цій ситуації я відчувала наступні емоції : тривога, страх, занепокоєння, хвилювання, гнів, відчуття несправедливості, спустошення, втрата сенсів, провина, сором, апатія, відсутність мотивації, сум, туга, безпорадність. У моїй поведінці спочатку це проявлялося в зменшенні та за можливості униканні участі в університетському житті. Я стала приділяти дуже мало часу професійній діяльності (зокрема, підготовці до навчальних занять та написанню наукових статей). За можливості взагалі не проводила пари та не приймала іспити – ставила здобувачам освіти підсумкові бали, спираючись на їхні поточні оцінки. Також намагалася не відвідувати загальноінститутські збори, або під час їх проведення сиділа з вимкненою камерою та займалася своїми справами, намагаючись відволіктися від того, що мені було зовсім нецікаво. Контакт з усім, що стосувалося роботи, був для мене нестерпним, і кожного разу, коли він мав місце, включався захисний механізм психіки у вигляді дефлексії. Згодом, як було зазначено вище, я взагалі припинила участь в житті свого ЗВО. Внутрішні психологічні фактори, які могли в той період зменшувати мою участь у викладацькій та науковій діяльності, були наступними: небажання приймати нову реальність (внутрішній супротив), постійна внутрішня напруга та страх за життя, переживання за залишений у Луганській області будинок, душевний неспокій через щоденні конфлікти з мамою, неможливість нормально