Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

212 травма через надмірну кількість тяжких історій інших людей; необхідність заміняти колегу, який/-а захворів/-ла або у відрядженні, вести не свої предмети та виконувати не свої безпосередні обов’язки; постійні конфлікти з колегами; токсичне середовище; брак заохочення з боку керівництва, що призводить до зниження мотивації працівників; мобінг; порушення балансу між роботою та особистим життям, відсутність кордонів; неадекватність керівництва – якась вказівка може перекреслювати попередню, і фахівець може з цим не впоратися; втрата сенсу своєї роботи, особливо коли викладач не отримує зворотного зв’язку від студентів чи керівництва; акредитація освітніх програм, яка дуже сильно виснажує; необхідність публікації наукових статей, що індексуються в наукометричній базі Scopus; необхідність публікації п’яти наукових статей із кожної основної дисципліни; необхідність відповідати п. 38 Ліцензійних умов; надмірна кількість паперової роботи; невідповідність особистісних цінностей педагога тим, що декларуються закладом освіти (відсутність конгруентності); об’єднання вишів під час війни. Серед ключових факторів другої групи передусім слід зазначити такі, як постійна загроза життю – викладачів та їхніх близьких; страх за безпеку – власну та рідних; відчуття незахищеності; втрата житла та свого звичного середовища; вимушене переміщення; статус ВПО; втрата оточення, в якому вони працювали та спілкувалися; втрата близьких; постійна тривога та інші негативні емоції, пов’язані з війною; хронічний стрес; вторинна травматизація – робота із травмованими (а інколи – і постраждалими) здобувачами освіти, зокрема також вимушено переміщеними; порушення сну через повітряні постійні тривоги та обстріли; надмірна кількість негативних новин, пов’язаних із війною; емоційне виснаження; неможливість розслабитися та відновитися; почуття провини через те, що хтось на фронті або на тимчасово окупованих територіях, а вони – ні; розлука з рідними та близькими; порушення соціальних зв’язків; соціальна нестабільність; невизначеність майбутнього. В умовах сучасних викликів, головним із яких, безперечно, наразі є війна, турбота про себе – це вже давно не розкіш, а необхідність. Психологічна