Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

227 Зазначені компоненти забезпечують активну позицію суб’єкта у взаємодії зі стресом і сприяють трансформації травматичного досвіду у ресурс розвитку [12; 13]. Подальший розвиток концепції представлено у дослідженнях K. Connor та J. Davidson, які розглядають життєстійкість як багатовимірний конструкт, що охоплює емоційну регуляцію, толерантність до стресу, оптимізм та здатність до ефективного використання соціальної підтримки. Розроблена ними шкала CD- RISC є одним із найбільш валідизованих інструментів вимірювання життєстійкості [8]. З позицій нейробіології життєстійкість пов’язується з ефективністю регуляторних механізмів префронтальної кори, здатністю до гальмування гіперактивності амигдали та оптимальним функціонуванням гіпоталамо- гіпофізарно-надниркової осі. Отже, життєстійкість виступає психобіологічним ресурсом, що опосередковує взаємозв’язок між нейробіологічними предикторами та клінічними проявами ПТСР. Аналіз нейробіологічних предикторів дозволяє виокремити три ключові рівні ґендерної вразливості, реалізація яких опосередковується рівнем життєстійкості особистості. 1. Нейроанатомічна та функціональна вразливість . Дослідження вказують на специфіку активації нейронних мереж у відповідь на загрозу: - у жінок спостерігається вища базова реактивність лівої півкулі амигдали, що корелює з інтенсивнішим закріпленням емоційної пам’яті страху (N. Harnett et al., 2022) [9]; - жінки з ПТСР демонструють більш виразне зниження об’єму гіпокампа, що ускладнює контекстуалізацію травматичного досвіду та сприяє виникненню флешбеків (M. Logue et al., 2018) [11]; - виявлено ґендерні відмінності у низхідному контролі префронтальної кори над амигдалою, який у жінок є менш ефективним у стані гострого стресу (D. Buerger et al., 2023) [6].