Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

263  труднощі з емоційною саморегуляцією – імпульсивність, агресія або надмірна пасивність;  соматичні прояви (головний біль, порушення сну, зміни апетиту). Такі реакції пов’язані з перебуванням нервової системи у стані хронічної напруги та готовності до небезпеки. Втрата батьків є глибокою травмою прив’язаності, оскільки саме батьки виконують функцію бази безпеки. Їхня загибель призводить до:  руйнування базової довіри до світу;  страху втрати інших близьких;  труднощів у формуванні стабільних міжособистісних стосунків. Діти, які втратили батьків унаслідок війни, переживають широкий спектр складних і часто суперечливих емоцій:  глибокий сум і тугу;  страх і тривогу;  гнів;  почуття провини;  сором або відчуття «інакшості». Особливістю є амбівалентність переживань: поєднання гордості за героїзм батька чи матері та болю втрати, що створює внутрішній конфлікт [1, 6, 11]. На поведінковому рівні це проявляється у:  частих спалахах гніву та агресивних реакціях;  замкненості, униканні соціальних контактів;  труднощах у навчанні та зниженні мотивації;  регресивній поведінці (потреба в посиленій опіці);  фізичних симптомах стресу. Таким чином, дитина, яка втратила батька або матір-військовослужбовця, перебуває під впливом травми складного типу, що поєднує психоемоційні, когнітивні та фізіологічні зміни. Її горювання має тривалий, ускладнений і