Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

266 2.3. Стосунки з вчителями Взаємодія з учителем є критично важливим фактором адаптації дитини, проте саме у цій сфері часто виникають труднощі. Дитина може уникати контакту, не звертатися по допомогу, виглядати відстороненою. Це пов’язано з порушенням базової довіри після втрати [4]. Інша крайність проявляється у постійній потребі уваги, частих зверненнях до вчителя, необхідності отримувати підтвердження правильності своїх дій. У цьому випадку педагог може частково виконувати функцію фігури безпеки. Навіть незначні зауваження можуть викликати сильні емоційні реакції: сльози, розчарування або відмову від подальшої роботи. Можливі прояви імпульсивності, протестної поведінки або ігнорування правил. Це не є ознакою неповаги, а свідчить про труднощі саморегуляції. Дитина може демонструвати різні стани у короткі проміжки часу: від активної участі до повного відсторонення. Така варіативність є типовою для травматичного досвіду. Водночас для дітей, які пережили втрату, характерною є підвищена потреба у стабільній дорослій підтримці. Вчитель може виступати важливим джерелом емоційної опори [8]. Суттєвою проблемою є ризик помилкової інтерпретації поведінки: агресивність, замкнутість або зниження успішності можуть сприйматися як дисциплінарні порушення, хоча насправді є проявами горя та травматичного стресу. У зв’язку з цим особливої ваги набуває потреба у гнучких підходах до організації навчання. Діти можуть потребувати зниження навчального навантаження, додаткового часу на виконання завдань або можливості пропуску окремих форм контролю. Дослідження засвідчують, що застосування травмо-інформованих педагогічних практик: чіткої структури уроків, передбачуваних правил,