Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

141 Тривалий час у лінгвістичних студіях поняття мова ворожнечі нерідко розглядали в одному семантичному полі з поняттям мова агресії, що зумовлювало їх часткове ототожнення. Однак сучасний етап розвитку мовознавчої думки позначений активними спробами уточнення та диференціації цих термінів. Наприклад, таку принципову диференціацію засвідчують зарубіжні дослідження в царині психології емоцій та психолінгвістики (А. Г. Басс, К. Е. Ізард, Л. Берковіц та ін.). Автори цих праць доводять, що психоментальна неконгруентність феноменів агресія та ворожнеча визначає різну модальність пов’язаних із ними номінацій і висловлень, які в конкретних текстах та комунікативних ситуаціях виступають вербалізаторами агресії (наміру цілеспрямовано заподіяти шкоду, завдати моральних страждань кому-небудь) чи ворожості (негативного ставлення до іншої людини або групи людей, продемонстрованого в негативних, зневажливих оцінках і висловленнях щодо них). Відмежовуючи феномен мови ворожнечі від мови агресії , американський психолог, автор концепції агресії Арнольд Г. Басс стверджує, що ворожість – це вужчий за спрямованістю або пасивний недоброзичливий психоемоційний стан, на відміну від агресії, яка передбачає активні, спрямовані дії [1, p. 7-18]. На думку Л. Берковіца, ворожість репрезентує негативне, виразно недоброзичливе ставлення до іншої людини чи групи людей, яке не обов’язково має агресивну форму й може реалізовуватися також у пасивних поведінкових або мовленнєвих проявах. Подібна термінологічна варіативність є цілком закономірною для етапу становлення будь-якого наукового напряму чи формування нової галузі знання. Наявність кількох номінацій, конкуренція між термінами та відсутність усталених дефініцій зазвичай засвідчують активний процес формування поняттєво- категоріального апарату й уточнення базових понять певної дослідницької сфери. Із погляду історії науки такі процеси корелюють з етапом «передпарадигмальної фази» (термін Т. Куна) [2]. На наступному етапі розвитку наукового напряму, коли методологічні засади набувають більшої визначеності, традиційно відбувається унормування термінології та впорядкування