Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

194 інституційний опір Церкви [3, с. 88]. Без вищого духовного керівництва пресвітери опинилися один на один із репресивним апаратом. Про систематичний характер державного тиску свідчать документи, опубліковані в двотомному архівному збірнику «Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки» [11]. Зокрема, план НКВС УРСР від 8 лютого 1945 року прямо передбачав «повну ліквідацію уніатів» на радянській території через їхнє примусове «возз'єднання» з РПЦ [12]. Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви Г. Карпов особисто координував дії з представниками МДБ УРСР та місцевою партійною номенклатурою. Священикам, які відмовлялися від участі у «возз'єднанні», загрожували арешт, депортація або позбавлення засобів до існування [5, с. 34]. З 216 делегатів псевдособору, за оцінками дослідників, 142 були завербованими агентами НКВС [10]. Фактично греко-католицьке духовенство зіткнулося зі штучно створеною ситуацією, де будь-яка відмова від «возз'єднання» каралася позаінституційними засобами. Ключовою ланкою тиску на самого Костельника, за низкою свідчень, була загроза арешту його сина [3, с. 94]. Таким чином МДБ переводило примус із суто ідеологічної площини в особистісну, використовуючи родинні зв'язки як важіль впливу. Це типова для сталінської репресивної системи практика. Оцінювати рішення Костельника поза цим контекстом означало б ігнорувати базові умови функціонування тоталітарної держави. Львівський псевдособор 1946 року .«Собор» 8–10 березня 1946 року у Львові зібрав 216 делегатів священиків та мирян. Сучасні дослідники одностайні: жоден серйозний науковець поза офіційним російським контекстом не ставить під сумнів нелегітимний і позаканонічний характер цього заходу [8]. Рішення були заздалегідь узгоджені з московською церковною ієрархією та підтримані апаратом радянських силових структур [6, с. 72]. Сам Костельник головував на засіданнях і виголосив промову, в якій богословськи обґрунтовував доцільність «возз'єднання» [1, с. 53]. Він апелював