Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

56 Ключові слова: емоційний інтелект; лідерство; лояльність персоналу; залученість персоналу; управління персоналом; мотивація; EQ-компетентності; психологічний клімат. У сучасних умовах динамічних змін бізнес-середовища, посилення конкуренції за людський капітал та трансформації підходів до управління персоналом особливого значення набувають нематеріальні чинники ефективності менеджменту. Одним із таких чинників є емоційний інтелект керівника, який визначає здатність ефективно взаємодіяти з персоналом, формувати сприятливий психологічний клімат у колективі, підтримувати мотивацію працівників та забезпечувати їх лояльність і залученість до діяльності підприємства. У сучасних умовах саме емоційна компетентність керівника дедалі частіше розглядається як важливий елемент стратегічного управління персоналом та забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Актуальність проблеми посилюється в умовах високого рівня стресового навантаження, невизначеності зовнішнього середовища, кадрового дефіциту та необхідності швидкої адаптації організацій до кризових викликів. Для підприємств паливної, виробничої та аграрної сфер ефективність внутрішніх комунікацій, рівень довіри у колективі та здатність керівника підтримувати командну взаємодію безпосередньо впливають на стабільність бізнес-процесів і результати діяльності підприємства. У зв’язку з цим розвиток емоційного інтелекту лідера стає не лише психологічною чи поведінковою характеристикою, а важливим управлінським ресурсом. Сучасні наукові дослідження підтверджують, що високий рівень EQ- компетентностей керівника позитивно впливає на продуктивність праці, рівень залученості персоналу, якість комунікацій та організаційну лояльність працівників. Особливу увагу проблемам розвитку HR-менеджменту та ефективного управління персоналом приділено у дослідженнях С. В. Ковальчук, І. Сокирник та І. Мазур, які обґрунтовують роль сучасних HR-підходів у формуванні ефективної стратегії управління персоналом [5]. Водночас питання