Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

57 адаптації управлінської діяльності керівників до умов динамічних змін, зокрема в контексті розвитку лідерських компетентностей, розглядаються у праці С. В. Ковальчук та Л. Т. Ходжі [6]. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні ролі емоційного інтелекту лідера у забезпеченні лояльності та залученості персоналу підприємства. Для досягнення поставленої мети в роботі передбачається розв’язання таких завдань: – дослідити теоретичні аспекти емоційного інтелекту лідера та його роль у системі сучасного управління персоналом; – проаналізувати вплив емоційного інтелекту керівника на формування лояльності та залученості працівників; – обґрунтувати напрями розвитку EQ-компетентностей керівників як інструменту підвищення ефективності управління персоналом підприємства. Поняття емоційного інтелекту набуло широкого поширення у психологічній та управлінській науці наприкінці ХХ століття після досліджень П. Саловея та Дж. Маєра, які визначили емоційний інтелект як здатність людини розпізнавати власні емоції та емоції інших людей, використовувати цю інформацію для управління мисленням і поведінкою. Подальший розвиток концепція отримала у працях Д. Гоулмана, який обґрунтував важливість емоційної компетентності для ефективного лідерства та професійного успіху [2]. У сучасних працях емоційний інтелект розглядається як комплекс емоційних, соціальних та управлінських компетентностей, які забезпечують ефективну міжособистісну взаємодію та результативне управління персоналом. До основних складових емоційного інтелекту відносять самосвідомість, саморегуляцію, мотивацію, емпатію та соціальні навички. Саме ці компоненти визначають здатність керівника ефективно управляти власними емоціями, підтримувати конструктивні комунікації, вирішувати конфлікти та формувати позитивний психологічний клімат у колективі.