Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

416 Міжнародно-правові стандарти поводження з військовополоненими закріплені у III Женевській конвенції 1949 року [1, с. 24], яка встановлює не лише гуманітарні гарантії, але й процесуальні права таких осіб. Зокрема, йдеться про право на справедливий суд [1, с. 28], належний захист, інформування про суть обвинувачення, а також заборону застосування катувань та будь-яких форм жорстокого поводження. Водночас зазначені гарантії мають декларативний характер за відсутності ефективних механізмів їх забезпечення. Доступ до правосуддя для військовополонених має комплексну природу: це можливість судового захисту, доступ до інформації, правової допомоги та комунікація з міжнародними гуманітарними організаціями [2, с. 210]. Ключову роль тут відіграє Міжнародний комітет Червоного Хреста, однак його діяльність обмежена відсутністю примусових повноважень. Основним проблемним питанням є статус осіб, які беруть участь у конфлікті. Відповідно до ст. 43 Додаткового протоколу І, особи у складі збройних сил є комбатантами і в разі полону не можуть піддаватися судовому переслідуванню за сам факт участі у воєнних діях [3, с. 14]. МГП також визнає комбатантами членів ополчень та добровольчих загонів за умови дотримання критеріїв: відповідальне командування, відмітний знак, відкрите носіння зброї та дотримання законів війни. Хоча остання вимога критикувалася як дискримінаційна порівняно з регулярними силами, Протокол І уточнив ці положення, зробивши акцент на внутрішній дисциплінарній системі. Окрему категорію становлять «незаконні комбатанти» — шпигуни та найманці. Вони не є об‘єктами захисту МГП, а виступають суб‘єктами кримінальної відповідальності за нормами національного законодавства. Шпигуном вважається особа, яка діє таємно або під вигаданими приводами [4, с. 5]. Важливо відрізняти їх від військових розвідників, які, діючи у формі своїх збройних сил, мають право на статус військовополоненого. Стаття 114 КК України визначає шпигунство як передачу державної таємниці іноземній державі [5, с. 82]. На нашу думку, є необхідність у внесенні