Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

89 конфіденційності, цілісності та доступності), процесуальний (процеси досягнення цілей публічного управління), концептуальний (спроможності систем), діяльнісний (комплекс дій) та екзистенційний (внутрішнє суб‘єктивне сприйняття) [4, с. 136–138]. Принциповим є висновок дослідниці про відсутність серед існуючих підходів нормативного, що становить суттєву прогалину для створення належного правового підґрунтя [4, с. 138]. М. О. Шевчук, узагальнюючи концептуальні підходи, виокремлює статичний, діяльнісний та комплексний підходи, вважаючи останній найбільш вичерпним. За такого розуміння інформаційну безпеку України слід розглядати як стан, за якого в умовах протидії реальним та потенційним загрозам забезпечуються самозбереження, сталий і прогресивний розвиток інформаційної сфери [1, с. 137]. В. О. Котляров визначає інформаційну безпеку як здатність держави захистити всі сфери суспільного життя, свідомість та психіку громадян від негативного інформаційного впливу [2, с. 476]. На думку авторки, найбільш повним є підхід, що інтегрує стан захищеності (статусний вимір), процес його забезпечення (процесуальний вимір), захист людини (антропоцентричний вимір) та відповідність національним інтересам (стратегічний вимір). Цивільно-правовий вимір інформаційної безпеки. О. В. Кохановська стверджує, що поняття особистої безпеки кожної фізичної особи потребує законодавчого закріплення на рівні ЦК України як стану захищеності фізичної особи, в тому числі і в інформаційному середовищі [3, с. 2]. Авторка пропонує поширити дію ст. 293 ЦК України «Право на безпечне для життя і здоров‘я довкілля» на інформаційні відносини або доповнити ЦК України нормою «Право на безпечне інформаційне середовище фізичної особи» [3, с. 3]. Центральним у цьому підході є принцип балансу інтересів особи, суспільства і держави, який дозволяє найбільш повно врахувати інтереси кожного учасника інформаційних відносин [3, с. 3]. О. В. Кохановська критикує ситуацію, за якої держава розглядає людину переважно як об‘єкт своєї діяльності і незначною мірою — як суб‘єкта відносин у сфері суспільної і