Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

145 Знищення пам'яток – не унікальне явище для пострадянських міст, але навіть на тлі зникнення Михайлівського собору у Києві та Микільського у Харкові, тотальна руйнація матеріальної спадщини міста Гадяч бачиться надто послідовним. Можна згадати «привидів міста» французького філософа Мішеля де Серто, де велике значення в урбаністичному просторі відіграють непроявлені верстви – міфі, місцеві анекдоті, спогади про події та людей. Це важливо. Але для гостей та мешканців міста необхідні не лише ментальні, а й просторові переживання. Пам'ятників, меморіальних табличок недостатньо для відчуття духа міста та історії. Тим непереконливішою є архітектура нового Свято- Успенського собору, постмодерністської химері, що поєднує формі-символі історичної архітектури з сучасними спрощеними прийомами будівельного мистецтва. Якщо неможливе повне автентичне відтворення та сумнівне перенесення готових європейських архітектурних рецептів до українського історичного контексту – чи є третій шлях? І взагалі, як пошити розрив та матеріалізувати історію, міфі у просторі міста. Ще один розрив: місто – природа. Місто Гадяч знаходиться в унікальному природному ландшафті – долина річки Псел, яскраво промальований рельєф, виявлена лінія горизонту, різноманітність рослин, квітів, звуків та запахів. Але зв'язок (зокрема й візуальний) місто-природа відсутня чи перевантажена зайвими елементами. Потенціал цього зв'язку як важко переоцінити, так і легко відтворити. Можливо, місту та городянам важливо зрозуміти цінність цього зв'язку як туристичного, ментального, економічного? Рис 1. Ландшафт навколо м. Гадяч, фото В. Демченко (зліва), карта м. Гадяч (праворуч) Свого часу єврейська спільнота була дуже сильною - у 1920-30-ті роки. євреї становили третину населення Гадяча. Але 20 століття було як трагічним, так і успішним (відтворення своєї національної держави) для єврейського населення. Гадяч в результаті цих подій майже повністю втратив важливу стійку спільноту, яка жила в місті понад 200 років (за документами, фактично, може і більше). На цвинтарі Гадяча похований у 1813 р. засновник хасидської течії ХАБАД Шнеур - Залман із Ляд (Альтер Ребе), огель якого є місцем паломництва хасидів ХАБАД з усього світу. 2012 року в Гадячі з'явився Центр вивчення хасидизму, до якого почали з'їжджатися хасиди-хабадники з усього світу» [5].