Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

169 Варвари, Анатоль Миколайович Максимович жив в Одесі. Свого часу він закінчив Одеську рисувальну школу, однак згодом обрав військову кар’єру. Відомий скандальний випадок, коли в офіцерському клубі цей нащадок козацької старшини у стані алкогольного сп’яніння розсік шаблею портрет російського імператора. Тоді справу «зам’яли». Це лише епізод з біографії, який дійшов до нас, і який, певною мірою, характеризує родинне середовище Бориса Едуардса. Цей випадок, однак, не завадив Анатолю Максимовичу дослужитися від «поручника 16 стрілецького Його Величності батальйона» до звання генерала. Рис. 8. Михайло Андрієнко-Нечитайло біля будинку Пітера Рубенса в Антверпені, 1967. Фот. з сайту ХОУНБ ім. О. Гончара На здивовані запитання окремих публіцистів, як у сім`ї комерсанта міг з’явитися художник, хотів би звернути увагу як на іспанську лінію Едуардсів (колекціонування живопису бабусею Камілою Феррарі), так і українську, адже не лише кузен Анатоль Максимович, але й двоюрідний племінник Бориса, Михайло (Мішель) Андрієнко-Нечитайло, мали схильність до мистецтва. Останній згадував, як під час свого відрядження до Херсона орієнтовно в 1902 році, дядечко подарував йому набір фарб. Михайло успішно себе реалізував на цьому поприщі – в еміграції став відомим на Заході художником-авангардистом. Думаю, що він бував у Едуардсів і бачив твори західноєвропейського малярства, зокрема, Рубенса, любов до якого зберіг на протязі життя. Відома фотографія Мішеля біля будинку Рубенса в Антверпені, зроблена в 1967 році. Щодо самоідентифікації Едуардсів: прадід скульптора Вільям і дід Джозеф були англізованими ірландцями, підданими Британської імперії, які воювали за її інтереси і намагалися з максимальною вигодою скористатися перевагами, які надавало їхнє становище. Наступне покоління Едуардсів, народжене в Одесі, це частково зрусифіковані британці православного віросповідання, які, однак, зберегли британське підданство. Для них англійська і російська мови були однаково рідними, хоча в цій патріальній сім'ї домінувала саме англійська (знайомі відзначали особливий акцент у Бориса Вільямовича, який надавав йому певного шарму). Якщо Джозефа Вільямовича і його сина Вільяма ще можна назвати космополітами, то їхній паросток Борис – це вже нова генерація, інтегрована в нове суспільство і готова йому служити. Як було сказано, в особі Бориса Вільямовича поєдналося, щонайменше, чотири етноси. Підкреслювати свої британські витоки – тоді світової імперії, було престижно. Думаю, що факт надання Борису Едуардсу мальтійського громадянства у період еміграції це підтверджує [15]. Вищевикладене – це все, що нині відомо про родовід Бориса Едуардса з доступних нам джерел. Зазначу, що більшість матеріалів з особової справи Едуардса з ДАОО публікуються вперше. Інших