Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

170 відомостей про Едуардсів та про одеську гілку роду Кірякіних і Максимовичів у наведених джерелах не виявлено, або вони не мають прямого відношення до предмету наших зацікавлень. Так носіїв дворянського прізвища Максимовичів в Одесі відомо близько десятка, які переважно перебували на військовій службі, служили чиновниками або в системі освіти. Їх ступінь спорідненості з родом Едуардсів – це предмет майбутніх досліджень. Можливо, у разі повної публікації вже згадуваних спогадів і щоденника Бориса Едуардса, які знаходяться у приватній колекції за кордоном, ситуація змінилася б. Там, наскільки можна судити, увага акцентується виключно на ірландській лінії Едуардсів. Афішувати українське коріння у тих умовах шкодило б кар`єрі. Інше джерело, яке потребує вивчення – це особова справа Б.В. Едуардса, яка була заведена під час його навчання в Петербурзькій академії мистецтв і пізніше передана в Російський державний історичний архів. ЩОДО ДАТИ НАРОДЖЕННЯ І СМЕРТІ БОРИСА ЕДУАРДСА У біографії Бориса Вільямовича є ще декілька спірних моментів, зокрема, пов’язаних з датою народження і смерті. У більшості довідників датою народження скульптора вважається 15(27) травня 1860 року, хоча в окремих виданнях фігурує й 1861-ий. На особовій справі Б.В. Едуардса з фонду ДАОО датою народження Бориса Едуардса вказаний 1861 рік. Автор детально ознайомився з документами справи і не виявив підтвердження цього факту. Усі наявні довідники вказують на 1860 рік. Швидше за все, було взято до уваги повідомлення І. Антоновича, який у брошурі «Скульптура Б.В. Эдуардса, 1884-1899» написав, що скульптор народився в 1861 році. Розвіює сумніви запис самого Едуардса у його мальтійських зошитах «Як пройшло моє життя», фрагментарно опублікованих, де він зазначає, що «15 травня 1920 року мені минуло шістдесят» [16]. Достатньо усталеною є дата смерті Едуардса – 12 лютого 1924 року. Однак окремі дослідники, зокрема Володимир Попович, на основі повідомлень племінника Бориса Вільямовича, художника Михайла Андрієнка-Нечитайла, ставлять цю дату під сумнів. Андрієнко-Нечитайло вважав, що Едуардс помер на початку 1930-х років в Англії, де на той час жив кредитор і розпорядник його майна, виходець з Одеси, відомий колекціонер Михайло Брайкевич. Можливо, прояснити ситуацію з цього питання міг би Олександр Маніович, який детально ознайомлений зі щоденниками Едуардса, писаними на Мальті. Він також посвячений у перебіг пошуків могили скульптора на цьому острові. Є ще джерела, які заслуговують на довіру, наприклад, лист з Парижа приятеля Едуардса, Петра Нілуса до Євгена Буковецького, у якому повідомляється про кончину скульптора. Лист датований 29 квітня 1924 року. Ще раніше в емігрантській газеті «Руль» за 26 березня 1924 року про смерть Бориса Вільямовича повідомляв російський емігрант, історик, викладач Мальтійського університету і друг покійного Костянтин Воєнський (де Брезе): «… Останні п'ять років Б.В. прожив біженцем на Мальті, і передчасно помер від крововиливу в мозок на 63-му році життя» [17]. Малярія, від якої страждав Борис Едуардс останні двадцять років, та великі фізичні навантаження (на Мальті він працював без підмайстрів) позначалися на роботі серця, що, зрештою, і викликало раптову смерть. Наразі не маємо стовідсоткової певності, що могила, яку знайдено представниками Російського центру науки і культури на Мальті на Ta`Braxia Cemetery у містечку Флоріана, є справді могилою Б.В. Едуардса, оскільки на ній не було намогильної плити і якихось написів. Плита встановлена вже у наш час із пізнішим надписом.