Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

171 Рис. 9. Могила Б.В. Едуардса на Ta`Braxia Cemetery у Флоріана, Мальта. Фот. Юлії Гусак Якою була доля інших членів родини Бориси Едуардса? Відомо, що в 1919 році під час втечі від більшовиків із Одеси колишня дружина скульптора Тетяна Дмитрівна Ухтомська (Лентовська) і їхні діти – Олександр і Марія, залишилися в Константинополі. Тетяна Дмитрівна не знайшла себе в нових умовах і підробляла покоївкою. Діти встигли створити свої сім'ї, принаймні, відомо, що в Олександра і Марії народилися сини і цей факт був відомий Борису Вільямовичу безпосередньо від зятя, чоловіка Марії. Радість тривала недовго: у 1922 році Марія померла від післяродових сухот. Борис Вільямович, як вже сказано, переїхав на Мальту зі своєю п'ятирічною племінницею Анастасією, мати якої, Лідія Вільямівна, померла в 1918 році від «іспанки». Незважаючи на скрутне становище, він допомогав родині в Костантинополі, однак ці зв'язки не були стабільними. Ще у липні 1921 року Борис Едуардс склав заповіт, у якому все майно розподілив між своїми дітьми і племінницею Анастасією [18]. Власне, завдяки цьому документу, на який посилається мальтійський мистецтвознавець Альберто Ґанадо, й стало відомо, що син Арсеній і донька Тетяна на той момент був живі. Можливо, вони залишилися на Батьківщині. На жаль, Ґанадо не дав бібліографічного опису самого документу, а лише процитував його, однак не викликає сумнівів його безпосереднє знайомство з заповітом, у якому наводяться конкретні дати й імена, нині підтверджені метричними записами. Викликає здивування та обставина, що Едуардс у заповіті ніяк не згадує інших дітей, Марію і Олександра. У результаті великого притоку біженців – відомого як «Русский исход», у Константонополі в цей період лютувало кілька смертоносних епідемій. Про смерть сина Олександра, який передчасно помер у 1923 році, Борис Едуардс дізнався з кількамісячним запізненням із мартирологу [19]. Той факт, що він називає онука, сина Олександра, єдиним носієм прізвища Едуардс, наводить на думку, що дитина доньки Марії теж не вижила. Ці трагічніі події співпали з часом, коли Едуардс мав клопоти з отримання мальтійського громадянства, подорожував Європою, а також намагався створити власну сім'ю. У жовтні 1922 року він від’їжджав до Франції і Англії, а потім до Німеччини, де в грудні уклав цивільний шлюб і обвінчався з Розою Райш. Подружжя оселилося на Мальті і встигло удочерити Анастасію [20]. Після смерті Б.В. Едуардса, Роза Райш з прийомною донькою повернулася на свою батьківщину. Цією історією обриваються відомості про родовід скульптора Едуардса.