Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

7 академічну доброчесність і відповідність освіти потребам суспільного розвитку. Саме державний рівень визначає загальну рамку, в кордонах якої функціонують регіональний, місцевий та інституційний рівні управління. На регіональному рівні відбувається адаптація державної освітньої політики до особливостей областей, зокрема демографічної ситуації, безпекових умов, соціально-економічного розвитку, міграційних процесів, стану освітньої інфраструктури та кадрового забезпечення. В умовах воєнного стану регіональний рівень набуває особливого значення, оскільки саме тут координуються питання безпеки освітнього процесу, відновлення пошкоджених закладів, організації дистанційного або змішаного навчання, підтримки внутрішньо переміщених осіб і співпраці з міжнародними партнерами. На місцевому рівні ключову роль відіграють територіальні громади, які відповідають за значну частину організаційного, фінансового й інфраструктурного забезпечення освіти. В межах децентралізації громади отримали повноваження щодо формування освітньої мережі, утримання закладів освіти, організації підвезення учнів, створення безпечного освітнього середовища, підтримки педагогічних працівників і реалізації місцевих освітніх програм. Така модель дозволяє краще враховувати локальні потреби, однак водночас потребує високої інституційної спроможності органів місцевого самоврядування, якісної аналітики, кадрового потенціалу та відповідального бюджетного планування. На інституційному рівні управління реалізується безпосередньо в закладах освіти. Закон України «Про повну загальну середню освіту» визначає правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти [2]. На рівні закладу освіти особливого значення набувають автономія, внутрішня система забезпечення якості, управлінська культура, педагогічна свобода, співпраця з батьками та громадою. Керівник закладу освіти в сучасних умовах виступає не лише адміністратором, а й менеджером змін, комунікатором, лідером педагогічного колективу та координатором взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу. Багаторівневе врядування у сфері освіти передбачає не лише розподіл повноважень, а й ефективну координацію між рівнями управління. Без такої координації виникає ризик дублювання функцій, управлінської фрагментації, нерівномірності освітніх можливостей між громадами, неузгодженості фінансових рішень і зниження якості освітніх послуг. Тому важливим є формування сталих механізмів міжінституційної взаємодії: спільного стратегічного планування, інформаційного обміну, моніторингу результатів, міжмуніципального співробітництва, громадських консультацій і партнерства з недержавними суб’єктами. Важливим інструментом багаторівневого врядування є стратегічне планування. Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року, затверджений наказом МОН від 07.03.2024 № 276, визначає пріоритети розвитку освітньої політики [3]. Для теми багаторівневого врядування особливо важливими є напрями, пов’язані зі спроможністю менеджменту, розвитком системи і мережі, модернізацією освітнього простору, змістом освіти та підтримкою педагогічних працівників. Стратегічне планування дає змогу поєднати державні пріоритети з регіональними і місцевими програмами розвитку освіти. Інституційна ефективність багаторівневого врядування залежить від якості нормативно- правового забезпечення. Нормативна база має чітко визначати повноваження кожного рівня, процедури прийняття рішень, механізми фінансування, відповідальність засновників і керівників закладів освіти, а також форми участі громадськості. Водночас надмірна зарегульованість може обмежувати автономію місцевого та інституційного рівнів. Оптимальною є така модель, у якій держава встановлює стандарти й гарантії, а громади та заклади освіти мають достатній простір для управлінської ініціативи. Фінансовий аспект багаторівневого врядування охоплює взаємодію державного та місцевого фінансування, освітньої субвенції, цільових програм, грантів, міжнародної допомоги та публічно- приватного партнерства. Ефективність фінансового механізму залежить від прозорості розподілу ресурсів, справедливості бюджетного вирівнювання, орієнтації на результат і спроможності громад здійснювати довгострокове планування. У сфері освіти фінансування має бути не лише інструментом утримання мережі закладів, а й засобом підвищення якості, доступності, безпеки й інноваційності освітнього середовища. Кадровий аспект багаторівневого врядування пов’язаний із професійною спроможністю управлінців на всіх рівнях. Сучасні освітні менеджери мають володіти компетентностями стратегічного планування, кризового управління, освітньої аналітики, бюджетування, цифрової комунікації, командної роботи та партнерської взаємодії. Недостатність кадрового потенціалу на