Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

41 УДК 355.45 Бабенко Володимир Павлович кандидат воєнних наук, доцент заступник завідувача лабораторії військових досліджень Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України м. Київ, Україна ДЕКОМПОЗИЦІЯ ЗАХОДІВ З ВІДСІЧІ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ У тезах проаналізовано процедуру прийняття політико-правових рішень, передбачених статтею 4 Закону України ―Про оборону України‖, які спрямовані на відсіч збройної агресії. Зроблено висновок про очевидну недосконалість положень статті 4 Закону України ―Про оборону України‖, яка є основою для здійснення заходів з відсічі збройної агресії проти України. На підставі цього констатовано, що удосконалення норм законодавства про відсіч збройної агресії є вкрай необхідним. Ключові слова: відсіч збройної агресії, застосування Збройних Сил України, воєнний стан, мобілізація, Збройні Сили України. Цілком зрозуміло, що події широкомасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України актуалізували військово-правові дослідження. Ці події стали каталізаторами певних неоднозначних процесів, які раніше були або латентними, або не такими помітними, як у воєнний час. Під впливом війни спостерігаємо бурхливі зміни у правовому полі, обумовлені ухваленням значного масиву нормативно-правових актів, спрямованих на мобілізацію всього суспільства проти збройної агресії. Отже, актуальним є аналіз законодавчих норм, які регламентують заходи з відсічі збройної агресії. Як відомо, новий етап російсько-української війни, який розпочався 24 лютого 2022 року, спричинив запровадження воєнного стану та фактичний початок воєнних (бойових) дій, а також введення в дію актів надзвичайного правового регулювання, які передбачені, зокрема статтею 4 Закону України ―Про оборону України‖ (далі – Закон). Йдеться про наявність безпрецедентних до того часу політико-правових рішень, ухвалених Президентом України, які спрямовані на відсіч збройної агресії, зокрема це: Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 ―Про введення воєнного стану в Україні‖, затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX; Указ Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 року ―Про загальну мобілізацію‖, затверджений Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX; Указ Президента України від 24.02.2022 № 70/2022 року ―Про Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24.02.2022 ―Про введення в дію плану оборони України та Зведеного плану територіальної оборони України‖ тощо. Враховуючи виняткову значущість сфери правового регулювання, яка регламентується Законом України ―Про оборону України‖, та приймаючи до уваги обмежений формат цієї публікації, вбачається доцільним висвітлити окремі проблемні аспекти правової конструкції статті 4 Закону, яка має назву ―Відсіч збройній агресії проти України‖. У зв’язку з цим варто звернути увагу на те, що її положення переповнені суперечностями із відповідними нормами Конституції України, а також обтяжені термінологічною невизначеністю та абстрактністю. Драматизм такої ―негативної‖ правотворчості полягає не лише у її змістовному формалізмі, а в фатальних для суспільства та держави наслідках, які можуть мати не менш жахливе продовження для України у рішеннях міжнародних судів. Так, виходячи із назви вказаної статті та аналізу її положень, можна зробити наступні висновки: 1) що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про: а) мобілізацію; б) введення воєнного стану; в) застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; а також вносить подання про оголошення стану війни. Тобто, як випливає із назви статті, всі перелічені заходи (режими) є складниками відсічі збройній агресії. Водночас враховуючи синтаксичну побудову речення, рішення про започаткування перших трьох заходів повинно прийматися Президентом України одночасно, тобто йдеться про єдине рішення (указ). Натомість у приписах пунктів 19, 20 статті 106 Конституції України розмежовуються підстави (умови) прийняття згаданих рішень. Так, у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності –