Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

43 3) найменшою за обсягом, проте найбільш незрозумілою є частина третя статті 4, яка визначає, що воєнний час у державі настає лише у двох випадках: 1) з моменту оголошення стану війни; 2) чи з моменту фактичного початку воєнних дій. Формулювання щодо того, що воєнний час може розпочинатися з фактичного початку воєнних дій викликає в середовищі науковців-юристів масу питань. Перш за все, що означає фактичний початок воєнних дій, їх інтенсивність та хто наділений повноваженнями дозволити ведення воєнних дій. Вказаний Указ Президента України від 24.02.2022 № 66 дає підстави вважати, що це є прерогативою Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, однак таке положення має бути закріплено в законі України. Для однакового розуміння моменту початку воєнного часу та його закінчення потрібно законодавчо закріпити зміст та встановити взаємозв’язок понять ―війна‖, ―стан війни‖, ―оголошення стану війни‖, ―припинення стану війни‖, ―фактичний початок воєнних дій‖, а також підстави їх настання та часові рамки. Адже, у тексті Закону (статті 9, 10, 14) використовується дещо інше за змістом словосполучення – ―у ході бойових дій (війни)‖, таким чином ототожнюючи бойові дії з війною. Процедура та умови оголошення стану війни в законодавчих актах не прописана. Водночас, діюча редакція згаданої статті Закону залишає відкритими ряд питань, зокрема: за яких саме підстав (умов) вноситься подання про оголошення стану війни і укладення миру; не дає можливості визначити початок та закінчення періоду дії стану війни та воєнного часу; часові рамки, в межах яких Президент України має спрямувати до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни; форму і зміст цього подання; перелік заходів, які повинні вживатися в державі та поза її межами після оголошення стану війни; особливості діяльності в цих умовах державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань, органів місцевого самоврядування, громадян; відсутнє визначення терміну ―загроза нападу на Україну‖ тощо. На практиці, події російсько-української війни остаточно довели неготовність та неспроможність деяких правових фікцій відповідати на виклики ―воєнного часу‖, та ілюструють процес так званої ―фрагментації‖ правових норм, покладених в основу збройного захисту держави. Безпрецедентним, проте життєво необхідним кроком, стало прийняття 03 березня 2022 року Закону України ―Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України‖ № 2114-IX, який дозволив цивільним особам брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії, у тому числі застосовувати отриману вогнепальну зброю. Адже епоха широкомасштабної війни вимагає небайдужості усього суспільства та його готовності до рішучих дій, підпорядкованих єдиній меті – відсічі збройної агресії. Підсумовуючи вважаємо доречним згадати позицію відомого юриста Мусіяки В.Л., який наголошував, що політико-правові рішення щодо стратегії дій української влади для забезпечення національної безпеки і оборони в умовах агресії російської федерації мають формуватися і здійснюватися в конституційно-правовому полі України [1, с. 172]. З викладеного вище можемо зробити висновок про очевидну недосконалість (правову невизначеність) положень статті 4 Закону України ―Про оборону України‖, яка є основою для здійснення відсічі збройної агресії проти України, її ядром. Водночас ураховуючи вимоги стратегічних документів у сферах національної безпеки і оборони, а також спираючись на аналіз відповідних наукових досліджень [2; 3] можемо констатувати неузгодженість і застарілість норм законодавства про оборону України. Така ситуація вимагає кардинальної зміни підходів у процедурі прийняття рішень військово-політичним керівництвом держави про застосовування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, з ―права‖ на ―обов’язок‖ ухвалити рішення щодо здійснення заходів з відсічі збройної агресії проти України. СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ: 1. Мусіяка В.Л. Окремі аспекти державно-правових рішень щодо окупованих районів Донбасу. Національна безпека і оборона. 2019. № 1-2. С. 168–172. 2. Тютюнник В.П., Горовенко В.К. Законодавство у сфері оборони України: стан, проблеми та шляхи реформування. Наука і оборона. 2018. № 1. С. 18–22. 3. Прохоренко М.М. Умови, що заважали ефективній відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України (нормативно-правовий аспект). Актуальні проблеми правового регулювання діяльності сектору безпеки і оборони: матеріали науково-практичного семінару (м. Київ, 30 жовтня 2019 р.). Київ, 2019. С. 163–168.