Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

44 УДК 343 Тюленєв Владислав Віталійович кандидат на здобуття звання доктор філософії в галузі права Дніпровський державний університет внутрішніх справ Дніпро, Україна КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСІБ, ЯКІ ФАКТИЧНО ДІЮТЬ ЯК ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИРИ, ТА ІНШИХ НАЧАЛЬНИКІВ: ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ Й ДОКАЗУВАННЯ Анотація. У статті досліджено особливості кримінальної відповідальності осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників у контексті міжнародного кримінального права. Розкрито зміст інституту командної відповідальності, визначено особливості правового статусу осіб, які фактично здійснюють функції військового командування без офіційного призначення на відповідні посади. Проаналізовано поняття «інший начальник» та критерії його відмежування від військового командира. Особливу увагу приділено дослідженню категорії ефективного контролю як ключової умови притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені підлеглими особами. Висвітлено проблемні аспекти кваліфікації діянь фактичних командирів та інших начальників, а також особливості доказування їхньої обізнаності про підготовку чи вчинення міжнародних злочинів. Визначені основні підходи міжнародних кримінальних трибуналів до встановлення ознак командної відповідальності та оцінки доказів у відповідних кримінальних провадженнях. Зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення національного кримінального законодавства та правозастосовної практики з урахуванням міжнародних стандартів у сфері притягнення до відповідальності осіб, які здійснюють фактичне керівництво підлеглими. Ключові слова: командна відповідальність, військовий командир, фактичний військовий командир, інший начальник, ефективний контроль, міжнародне кримінальне право, воєнні злочини, міжнародні злочини, кримінальна відповідальність, доказування. Постановка проблеми. Сучасні збройні конфлікти характеризуються суттєвими трансформаціями системи військового управління, що проявляється у поширенні нерегулярних збройних формувань, гібридних структур командування та фактичного здійснення керівних функцій особами, які не мають формального статусу військових командирів або офіційно призначених начальників. За таких умов традиційні підходи до визначення суб’єкта кримінальної відповідальності у сфері порушення норм міжнародного гуманітарного права виявляються недостатніми для забезпечення ефективного переслідування осіб, які фактично здійснюють управління підлеглими та контролюють їхню злочинну діяльність. Особливу складність становить кваліфікація дій осіб, які де-факто виконують функції військового командування без юридичного оформлення відповідних повноважень, а також інших начальників, які здійснюють управлінські функції у цивільних, політичних або квазівійськових структурах. Відсутність формального статусу у таких осіб створює значні труднощі для застосування інституту командної відповідальності, який у міжнародному кримінальному праві традиційно ґрунтується на наявності ефективного контролю над підлеглими та обов’язку запобігати або припиняти вчинення ними міжнародних злочинів. Додаткові проблеми виникають на етапі доказування фактичного характеру владних повноважень таких осіб, встановлення меж їхнього впливу на підлеглих, а також доведення їх обізнаності про підготовку чи вчинення злочинів. У практиці міжнародних кримінальних трибуналів критерії «ефективного контролю» та «знання або повинності знати» формувалися поступово, що зумовлює певну варіативність підходів до їх застосування та ускладнює їхню імплементацію у національні правові системи. У контексті збройної агресії проти України зазначені проблеми набувають особливої актуальності, оскільки значна частина потенційних суб’єктів міжнародних злочинів може діяти поза межами формально визначених військових структур, що потребує розроблення чітких критеріїв їх ідентифікації та уніфікованих підходів до кваліфікації їхніх дій. Таким чином, наукова проблема полягає у відсутності належно систематизованих критеріїв кримінально-правової оцінки діяльності осіб, які фактично здійснюють функції військових командирів та інших начальників, а також у складності доказування їхнього статусу, обсягу контролю