Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

45 та суб’єктивного ставлення до злочинів підлеглих, що ускладнює ефективне застосування інституту командної відповідальності в сучасному міжнародному та національному кримінальному праві. Стан опрацювання. Проблематика кримінальної відповідальності осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників є предметом дослідження як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці міжнародного кримінального та військового права. Водночас ступінь її наукової розробленості залишається неоднорідним: окремі аспекти досліджені досить ґрунтовно, тоді як інші потребують подальшого теоретичного та прикладного осмислення, особливо в контексті сучасних збройних конфліктів. Фундаментальні засади інституту командної відповідальності були закладені у практиці міжнародних кримінальних трибуналів, зокрема Нюрнберзького та Токійського процесів, а також значно розвинуті у рішеннях Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії та Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди. У цих рішеннях сформовано базові підходи до визначення обсягу відповідальності командирів, критеріїв «ефективного контролю» та стандартів обізнаності щодо злочинів підлеглих[2]. Подальший розвиток інституту командної відповідальності відображено у положеннях Римського статуту Міжнародного кримінального суду, зокрема у статті 28, яка передбачає відповідальність як військових командирів, так і інших начальників за невжиття необхідних заходів щодо запобігання або припинення злочинів підлеглих. У науковій літературі ця норма розглядається як ключова для сучасного міжнародного кримінального права, оскільки вона розширює коло потенційно відповідальних осіб за рахунок включення фактичних керівників[2]. У працях таких дослідників, як А. Кассезе, М. Бассіуні, Г. Верле, Л. ван ден Вайнгарт, Ч. Блек та інших, аналізуються як загальнотеоретичні основи командної відповідальності, так і практичні критерії її застосування. Окрему увагу приділено поняттю «де-факто командира», однак у більшості робіт цей аспект розглядається фрагментарно, без системного аналізу проблем кваліфікації та доказування. У вітчизняній юридичній науці питання командної відповідальності досліджувалися переважно у контексті імплементації норм міжнародного кримінального права в національне законодавство. Зокрема, аналізувалися проблеми відповідності положень Кримінального кодексу України міжнародним стандартам, а також перспективи ратифікації Римського статуту. Водночас спеціальні дослідження, присвячені саме відповідальності фактичних військових командирів та інших начальників, залишаються обмеженими. Окремі аспекти доказування командної відповідальності, зокрема використання непрямих доказів, цифрових даних та матеріалів відкритих джерел (OSINT), почали активно досліджуватися лише в останні роки у зв’язку з розвитком практики розслідування міжнародних злочинів, вчинених під час збройних конфліктів. Проте комплексного наукового аналізу проблем кваліфікації та доказування статусу фактичного командира у взаємозв’язку з категорією «інших начальників» у національній доктрині поки що недостатньо. Таким чином, незважаючи на значну кількість праць, присвячених інституту командної відповідальності загалом, питання кримінально-правової оцінки діяльності осіб, які фактично здійснюють функції військового командування або управління підлеглими, а також проблеми доказування їхнього статусу та обсягу контролю залишаються недостатньо розробленими, що обумовлює необхідність подальших наукових досліджень у цій сфері. Метою статті є дослідження кримінально-правових особливостей відповідальності осіб, які фактично здійснюють функції військових командирів, та інших начальників, а також виявлення проблем їхньої кваліфікації та доказування у контексті застосування інституту командної відповідальності в міжнародному кримінальному праві. Виклад основного матеріалу. Інститут кримінальної відповідальності осіб, які фактично здійснюють функції військових командирів, а також інших начальників, є одним із ключових елементів сучасного міжнародного кримінального права, спрямованим на забезпечення невідворотності покарання за міжнародні злочини, вчинені підлеглими. Його нормативне закріплення у статті 28 Римського статуту Міжнародного кримінального суду відображає еволюцію підходів від формального розуміння військового командування до фактичного аналізу владних повноважень особи[4]. У доктринальному вимірі категорія «командної відповідальності» (command responsibility) традиційно розглядається як самостійна форма кримінальної відповідальності, що ґрунтується не на безпосередньому вчиненні злочину, а на невиконанні обов’язку контролю за підлеглими. Як зазначає Антоніо Кассезе, сутність цього інституту полягає у тому, що відповідальність командира випливає з