Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern and Research Education‖ (June 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 165 p.

160 знімає з режисера відповідальності за художній відбір, композиційну логіку й етичну обґрунтованість результату [1, с. 10-13; 5, с. 1-5]. Отже, у режисурі шоу 2026 року ШІ найдоцільніше розуміти як асистивну та проєктувальну технологію. Вона дає режисерові ширший простір варіантів, але не створює художньої цілісності сама по собі. Художня якість виникає тоді, коли рішення ШІ підпорядковані драматургії, темпоритму, емоційній логіці та сценічній доцільності. 2. Середовища розширеної, віртуальної та доповненої реальності у режисурі сучасного шоу Технології розширеної, віртуальної та доповненої реальності формують нове уявлення про сценічний простір. Традиційна сцена має фізичні межі: розмір майданчика, глибину, висоту, кількість декорацій, можливість їх швидкої заміни. Розширена реальність дозволяє переосмислити ці межі. У віртуальній реальності глядач може опинитися всередині цифрового світу; у доповненій реальності цифрові об‘єкти накладаються на реальне середовище; у змішаній реальності реальні й цифрові елементи взаємодіють у спільному просторі. Для режисера це означає появу нового типу сценографії - не матеріальної, а програмованої, динамічної та реактивної. Змішана реальність особливо важлива для музичних і концертних форматів. Дослідження музичної візуалізації у змішаній реальності показує, що сценічний візуальний ряд може реагувати на звук у реальному часі: музична інформація перетворюється на параметри кольору, руху, просторового розташування та інтенсивності візуальних об‘єктів. Такий підхід змінює режисерську логіку: замість заздалегідь змонтованого відеофону формується аудіовізуальна система, яка співіснує з живим виконанням і підтримує його естетичну виразність [2, с. 1-2; 2, с. 7-9]. Водночас технології розширеної реальності мають обмеження. Серед них - висока вартість обладнання, потреба у спеціалізованих командах, ризик технічних збоїв, імовірність кіберхвороби у віртуальній реальності, перевантаження глядача візуальними стимулами та загроза втрати живої емоційності. Для оцінювання таких ефектів доцільно використовувати не лише мистецтвознавчий опис, а й інструменти аналізу досвіду користувача. Зокрема, індекс iUXVR пропонує оцінювати імерсивний досвід у віртуальній реальності за п‘ятьма компонентами: зручність використання, відчуття присутності, естетика, кіберхвороба у віртуальній реальності та емоції; у дослідженні було опрацьовано 126 повністю заповнених анкет, а фінальна модель містила 25 пунктів [4, с. 1-3; 4, с. 9- 12]. 3. Віртуальне виробництво та світлодіодні сцени як нова модель постановочного простору Віртуальне виробництво тривалий час асоціювалося передусім із кіно та серіальним виробництвом, однак у 2025-2026 роках його принципи дедалі активніше проникають у шоу- індустрію. Для концертів, телевізійних шоу, фестивальних постановок і гібридних подій віртуальне виробництво відкриває можливість поєднання фізичної сцени з цифровими середовищами, світлодіодними площинами, рендерингом у реальному часі й робочими процесами, керованими штучним інтелектом [5, с. 1-5]. Ринкові прогнози також підтверджують актуальність напряму: за даними Research and Markets, ринок віртуального виробництва у 2026 році оцінюється у USD 3,91 млрд і може зрости до USD 7,9 млрд до 2030 року [12]. Світлодіодне середовище нового покоління може створювати глибину, змінювати простір за секунди, імітувати реальні або фантастичні локації, реагувати на камеру, світло та рух виконавця. Для режисера це означає, що сценографія стає не фіксованою конструкцією, а програмованим простором. У межах одного шоу можна миттєво переходити від камерної атмосфери до космічного масштабу, від документальної реальності до абстрактного цифрового ландшафту. Такі можливості особливо важливі для музичних шоу, де образність часто будується не на лінійному сюжеті, а на зміні емоційних станів.