Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (July 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 116 p.

95 Третій етап – це власне психотерапія узалежнення, яка, на нашу думку, по суті, незалежно від її модальності, являє собою послідовне і циклічне проходження базових розвиткових позицій: параноїдно-шизоїдної та депресивної. На початкових етапах терапевтичні зусилля скеровуються в основному на терапевтичне розщеплення: деструктивні патерни адиктивної частки ідентифікуються, аналізуються, відділяються від самості як небажані і опрацьовуються (піддаються деконструкції) на когнітивному, емоційному і поведінковому рівнях. Натомість зміцнюються, заохочуються і підтримуються здорові, конструктивні патерни, що опираються на загальнолюдські та індивідуально значимі цінності. Створюються умови для реалізації істинної особистості, що формується на основі тривалих емпатичних підтримуючих стосунків, ідентифікації з добрими надійними об’єктами, містить надію як основний мотив і ресурс для змін, та вибирає репарацію замість маніакальних захистів (всемогутній контроль, заперечення). Чим більш стабільним почувається пацієнт і чим більш надійно витримує тверезість, тим більше терапія переходить до виконання завдань депресивної позиції: інтеграції суперечливостей, як у собі, так і у світі, прийняття власних обмежень, недосконалості, але і знаходження і опанування нових способів отримання задоволення та саморегуляції. Важливим завданням психотерапії узалежнень стає набуття здатності до конструктивної нарцистичної регуляції [10, с. 93], якої досягається паралельно зі збільшенням ступеня інтеграції і гармонійного функціонування особистості в усіх важливих сферах. Окремо варто зауважити, що складний процес преформатування особистості є вкрай непростим для самих пацієнтів, тому потребує створення спеціального, сприятливого для розвитку, захищеного середовища, в якому можна буде безпечно і відносно безболісно повторити і перевиконати завдання раннього розвитку, спрямовані на досягнення більшого ступеня інтеграції особистісної структури і набуття більш зрілих, конструктивних механізмів саморегуляції. Практика всіх існуючих реабілітаційних програм доводить, що таке середовище створюється в процесі групової психотерапії. Д.В.Віннікот називав такий простір «перехідним», В.Біон пов’язував безпечний і стабільний терапевтичний стосунок із здатністю до контейнерування – переосмислення і опрацювання сирих, неусвідомлених емоцій у взаємодії з іншими людьми (в ранньому розвитку – матір’ю, в терапії – психотерапевтом, учасниками групи, групою як цілим) [11]. Група дає можливість створення зазначеного простору завдяки факторам групової психотерапії: інстиляція надії, універсальність, альтруїзм, передавання інформації, корекція первинної сімейної моделі, розвиток соціальних навичок, імітаційна поведінка, міжособистісне навчання, групова згуртованість, катарасис, екзистенційні фактори [12]. За Д. В. Вінікотом, при роботі з такими пацієнтами рамки мають більше значення, ніж інтерпретації [13] і, відповідно, терапевтична група повинна створити сприятливе середовище, атмосферу для актуалізації, усвідомлення і задоволення ранніх потреб в підтримці, керівництві, присутності об’єкта, надійності, базовій довірі, віддзеркаленні, можливості ідеалізації об’єкта, позитивної ідентифікації [14]. Відтак, важливою передумовою терапії є прийняття пацієнта з усіма його недоліками групою, спільнотою, терапевтом. Саме тому вкрай важливим терапевтичним фактором стає побудова відповідного сетінгу: атмосфери безумовного прийняття, безпеки самовираження, стабільного надійного стосунку з групою і ведучими. Завдяки цьому група набуває ознак матері-середовища, в якому пацієнт здатен зазнавати керованої фрустрації оптимального рівня, за умови емпатичного ставлення, активної позиції терапевта, можливості ідеалізації та позитивної ідентифікації, що веде до інтерналізації надійного об’єкта і сприяє інтеграції особистісної структури навколо такого позитивного об’єктного стосунку. З іншого боку, рамки психотерапії повинні бути чіткими і прозорими, важливою умовою сетінгу є дотримання тверезості саме для того , щоб забезпечити надійний перехідний простір, безпеку і базову довіру, в яких можна опрацьовувати емоційні проблеми, конфлікти, стосунки. Тактика при зривах повинна передбачати можливість повернення не попередній етап, але без знецінення, не як покарання, а з розумінням і терапевтичною утилізацією досвіду зриву для успіху на наступному циклі терапії. При досягненні високого ступеня інтеграції особистості, на якому вона здатна витримувати тиск суперечностей і більшого рівня фрустрації, паралельно з досягненням стійкої ремісії, можливий перехід до психоаналітичного опрацювання внутрішньоособистісних конфліктів (залежності, контролю, самодостатності, самооцінки, вини, едіпального, ідентичності) та інтерперсональних стосунків. Висновки. 1. Отже, психоаналітичні теорії дозволяють глибше зрозуміти адиктивні розлади не лише як деструктивний поведінковий патерн, а як патологічну деформацію особистісної