Proceedings of the International scientific and practical conference ―Paris Science and Education Forum‖ (July 10-12, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 67 p.

6 відшкодування шкоди [8]. Саме цей принцип залишається основою сучасного режиму міжнародно- правової відповідальності держав і може бути застосований до оцінки наслідків руйнування критичної інфраструктури України. Окреме значення має встановлення причинного зв’язку між діями Російської Федерації та завданою шкодою. У міжнародному праві відповідальність держави не обмежується лише прямими фізичними наслідками. У Справі щодо проєкту «Габчіково-Надьмарош» (Угорщина проти Словаччини) Міжнародний Суд ООН зазначив, що оцінка наслідків порушення міжнародного зобов’язання повинна враховувати реальний зв’язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою [9]. У випадку енергетичної інфраструктури цей зв’язок має складний характер. Наприклад, руйнування трансформаторної підстанції безпосередньо спричиняє припинення електропостачання, однак подальші наслідки – припинення роботи лікарні або системи водопостачання – є похідними наслідками. Саме тому сучасний підхід до оцінки атак на критичну інфраструктуру враховує так званий ефект взаємозалежності систем. Такий підхід був відображений у матеріалах МКЧХ щодо захисту енергетичної інфраструктури, де наголошено, що шкода цивільному населенню може виникати не лише від безпосереднього ураження, але й від порушення функціонування пов’язаних цивільних систем [10]. Питання практичної реалізації відповідальності Російської Федерації пов’язане із формуванням механізмів компенсації збитків. Традиційно відповідальність держави реалізується через переговорний механізм між державами; рішення міжнародних судових органів; створення спеціальних компенсаційних механізмів. У випадку України важливим елементом стало створення Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, відповідно до Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи CM/Res(2023)3. Його метою є документування та фіксація заяв про шкоду, завдану внаслідок міжнародно-протиправних дій РФ [11]. Такий механізм має значення саме для майбутньої реалізації права на компенсацію, оскільки дозволяє систематизувати докази шкоди. Для енергетичної інфраструктури особливу складність становить визначення повного розміру збитків. Вони включають вартість знищеного обладнання; витрати на аварійне відновлення; втрати від обмеження економічної діяльності; додаткові витрати держави на підтримку функціонування системи; довгострокові наслідки для населення. Відповідно до принципу повного відшкодування, сформульованого у Справі «Фабрика в Хожуві, компенсація повинна усунути всі наслідки міжнародно-протиправного діяння настільки, наскільки це можливо [2]. Аналіз міжнародних норм та судової практики дозволяє зробити висновок, що відповідальність Російської Федерації за атаки на критичну енергетичну інфраструктуру України може бути обґрунтована через сукупність таких факторів: атаки здійснювалися органами держави – Збройними силами РФ; об’єктами ударів були елементи цивільної інфраструктури, життєво важливої для населення; наслідки таких атак мали масштабний та передбачуваний характер; кампанія ударів мала системний характер; завдана шкода підлягає компенсації відповідно до загальних правил міжнародної відповідальності держав. Водночас остаточна юридична оцінка кожного конкретного удару потребує індивідуального аналізу доказів щодо конкретної цілі, її функціонального призначення та військового значення. Найбільш обґрунтований підхід полягає не у твердженні про автоматичну незаконність будь-якого удару по енергетичному об’єкту, а у доведенні того, що систематичне ураження енергетичної інфраструктури з урахуванням характеру цілей, масштабу наслідків і повторюваності атак може становити порушення міжнародних гуманітарно-правових зобов’язань Російської Федерації та породжувати її міжнародно-правову відповідальність. Важливим аспектом механізму відповідальності є також дипломатичний та політичний вимір. Рада Безпеки ООН, Генеральна Асамблея ООН та інші міжнародні органи можуть вживати заходів у відповідь на порушення МГП, включаючи прийняття резолюцій, які засуджують такі порушення та вимагають їх припинення. В умовах конфлікту в Україні ці механізми активно використовуються, однак їх ефективність обмежується політичними факторами, зокрема правом вето постійних членів Ради Безпеки. Отже, механізм міжнародно-правової відповідальності за порушення режиму захисту критичної енергетичної інфраструктури є багаторівневим, включаючи відповідальність держав та індивідуальну кримінальну відповідальність, і ефективність цього механізму залежить від низки факторів, зокрема від повноти імплементації норм МГП у національне законодавство, від функціонування міжнародних судових та квазісудових органів, а також від політичної волі міжнародної спільноти притягувати порушників до відповідальності, і в контексті збройного конфлікту в Україні ці питання набувають особливого значення та вимагають подальшого дослідження та вдосконалення відповідних правових механізмів.