Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (July 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 160 p.

26 «українізація Польщі» 2 . Незважаючи на частоту та велику кількість подібних провокацій, аналіз публікацій головних українських політичних діячів (Володимира Зеленського, Андрія Сибіги, Дениса Шмигаля та ін.) демонструє спільну тенденцію до максимально формалізованого та публіцистичного стилю протидії таким атакам, завдяки чому, навіть коли конфронтації відбуваються, відповіді українських діячів мають стриманий характер, хоч і з елементом іронізації над опонентом. Яскравими прикладами стилю, у якому українські діячі реагують на агресивну заяву, слугують публікації Андрія Сибіги у відповідь на закиди Петра Сійярто, коли останній стверджував, що Україна атакувала нафторозподільний трубопровід, що постачав паливо в Угорщину 3 , а також реакцію на заклик «пробачити Росію» від Глави МЗС Словаччини 4 . Можна посперечатись, що активні реакції українськими суб'єктами політики на різного роду гострі заяви, навіть якщо вони сформульовані у тактовній формі, є недоцільними, адже цифрове середовище дає змогу політику займатись більш звичною, нейтральною діяльністю, такою як представлення новин про законодавство та реформи або публікація дописів щодо прогресу виконання передвиборчих обіцянок. Більше того, приклад війни України та росії яскраво продемонстрував, що громадяни держави й самі достатньо зацікавлені бути учасниками інформаційного протиборства, доказом чого є групи людей та окремі суспільні діячі, які активно протистоять фейковим або провокативним заявам у соціальних мережах. Утім, слід пам'ятати про вищезгаданий аспект у вигляді сучасної "атмосфери" у соціальних мережах, яка є виразно "токсичною" та грубою. Реалії є такими, що політики, як головні репрезенти своїх держав у сучасному цифровому середовищі, повинні відстоювати її честь, формувати її авторитет. Згадана "атмосфера" функціонує у доволі цинічній парадигмі, в рамках якої велика кількість користувачів відсторонено спостерігає за політичними дебатами, обираючи "правого" у конфлікті відповідно до власних ідеологічних переконань, а не базуючись на фактах та об'єктивності. Це, у свою чергу, може слугувати причиною того, що окремі політичні суб'єкти, усвідомлюючи описані реалії політичної дискусії в інтернеті, переступають через етичні норми, вдаючись до різних форм маніпуляцій та пропаганди. При цьому, ці ж самі суб'єкти можуть щиро вірити у допустимість таких методів, якщо, в їхньому уявленні, це дозволить закріпити позиції єдиновірного бачення або рішення щодо певної ситуації, що у свою чергу на благо усієї держави. Таким чином, виникають закономірні питання щодо того, чи існують які-небудь "етичні рамки" в цифровій діяльності як такі, і чи потрібні вони взагалі? Власне, у контексті цієї роботи, під етичними рамками цифрової активності я розумію сукупність неписаних норм професійної поведінки, які обмежують допустимі форми онлайн- комунікації політичних суб'єктів навіть тоді, коли відповідні дії не порушують законодавства чи правил платформи. На відміну від юридичних обмежень, етичні рамки ґрунтуються на принципах відповідальності, поваги до людської гідності та усвідомленні потенційних наслідків публічних висловлювань. Саме тому один і той самий допис може бути цілком законним, але водночас викликати обґрунтовану критику як такий, що суперечить професійній етиці політичної комунікації. Для доведення потреби наявності етичних рамок розглянемо чотири кейси. Перший кейс стосується раніше згаданого у цьому рефераті Дональда Трампа як одного з найвідоміших політиків з агресивним стилем комунікації. Власне, діяльність Трампа у соціальних мережах вже давно стала популярною темою наукових досліджень. Так наприклад, Гібріел Садек Алагбарі у своїй роботі "Ідеологічна маніпуляція під час комунікації у Twitter" проводить цікавий аналіз стилю комунікації Трампа з морфологічної точки зору, на основі його ж твітів. Так наприклад, його пост від червня 2020 року, націлений на критику Коліна Пауелла та глузування над заявою останнього шодо підтримки "сонливого" Джо Байдена на виборах, демонструє що "Трамп використовує апозицію іменників для створення текстових відносин синонімічності. Він прирівнює Коліна Пауелла до жорсткості та провалу - ідеологічну оцінку, яка вислизає з уваги, будучи укладеною в апозитивну фразу. Далі в твіті Трамп прирівнює Джо Байдена до Коліна Пауелла. Прирівнювання Байдена до Пауелла служить для перенесення на Байдена набору негативних оцінок, раніше прирівняних до Пауелла. Ця текстуально побудована синонімія (Байден - це інший Пауелл) ідеологічно навантажена." [ с.13] З початком другого президентства Трампа, подібна риторика лише почастішала та набула більшої інтенсивності, у результаті чого, одними з найбільших за кількістю переглядів постів у "Х" є такі, що націлені на провокування конфлікту з політичними опонентами 5 , вищими юридичними 2 https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/01/9/7202168/ 3 https://www.dw.com/uk/sibiga-prisoromiv-siarto-za-jogo-zaavi-sodo-komandira-zsu/a-73797647 4 https://www.radiosvoboda.org/a/news-sybiha-blanar-rosia/33459005.html 5 https://x.com/realDonaldTrump/status/1913359413215142354