Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

214 єврейського музичного фольклору» («Радянська музика», « 5, 1936 р.). Де, ким, коли, які саме це пісні – про це – ні слова. Так досить «оригінально» доводить автор однієї з таких статей спорідненість між українською (галицькою) піснею і якоюсь жидівською; мелодії цих пісень автор неспроможний віднести ні до української, ні до жидівської, а відносить до якогось третього джерела, хоч у наведеній мелодії нічого, крім жидівського, немає. Приблизно таким же способом доводиться і спорідненість між іншими піснями, в яких, хоч і немає спільності в змісті, в мелодії, в ритміці, отже, власне кажучи ні в чому, дослідник бачить то збіг першого інтервалу, то ще щось подібне. Слід відзначити, що фантазія у цих «науковців» досить розвинута. За ними, «легко можна припустити, що український селянин, який перейняв єврейську пісню, іноді починав співати свій текст на єврейську мелодію або вплітав в українську пісню ті інтонації, окремі мелодійні та ритмічні звороти єврейської пісні, які до певної міри відповідали його музично-виразним потребам». Отже, коли вірити цим «дослідникам», то українська пісня багато де в чому поступається жидівський, бож: «як часто, коли в українських піснях тема тільки намічена, в єврейській мелодія поширена, розгорнута». А на нашу думку, краса, досконалість мелодії української пісні давно всім відомі. Досить навести слова відомого поета Фрідріха Боденштедта, який у своїй книжці під назвою «Die poetishe Ukraine», з захопленням писав про чарівність, красу, милоголосність української пісні. Про це писали також Гоголь, О.Толстой, Л.Толстой, російський композитор Сєров. Нею захоплювались Чайковський, Мусоргський і багато інших дослідників, письменників, учених, не кажучи вже про музикантів. І раптом у ХХ ст. юдейство робить таке «цінне» відкриття, що, мовляв, жидівська пісня і глибша, і змістовніша, і дотепніша, в ній більш іронії (!). А коли у «шановних» авторів усе знову і знову (очевидно мимоволі) виникає питання: хто ж у кого запозичив? – то відповідь на це завжди по-жидівському коротка і двозначна: «Ми не ставимо собі за мету встановити, чи запозичив автор єврейських пісень даний мелодійний матеріал з українського фольклору, чи навпаки». І лише після неясних довгих «теоретичних» міркувань про якісь явно неіснуючі взаємні впливи між жидівським і