Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

219 «Щоб позволив церкву одчинити. Тую дитину охрестити». Під жидівською владою були і всі козацькі ріки. Отже, коли козак або мужик хотів риби вловити, то мусив іти до жида-рандара. «Щоб дозволив риби вловити Жінку свою з дітьми покормити». І коли один козак хотів без жидівського дозволу вбити утя на річці, то «Тоді то жид-рандар стиха підходжає, Козака за патли хватає. То козак на жида-рандара скоса, як ведмід, поглядає Іще жида-рандара мостивим паном узиває: «Ей, жиду, каже, жиду-рандару. мостивий пане! Позволь мені на річці утя вбити, Жінку свою з дітьми покормити». Яскрава картина поневолення жидами українського народу, змальована в думах, не є вигадка. Численні акти, а також свідчення сучасників стверджують всі факти, описані в думах. Гетьман Остряниця в своєму універсалі 1638 р. закликав до боротьби проти жидівсько-польського гніту, до боротьби за визволення батьків і матерів, «через жидов христоненависних бичуємих і поганяємих». Анонімний автор мемуарів 1640 р. свідчить, що польські пани. бажаючи збільшити свої прибутки на Україні, «закликали жидів і всі без винятку прибутку віддали їм в оренду, в тому числі й церкви, ключі від яких були в жидів. Хто бажав вінчатися або хрестити дитину, той повинен був платити за це жидові- орендареві». Московський гінець Кунаков у своєму донесенні цареві (1648-1649 рр.) пише, що жиди грабули українців: «Только которій черкашанин укурит вина или сварит пиво или мед, ене явясь жидом, или против жида учнет говорить, не сняв шапки и жиды де за то, сприметываясь к ним за посмех, их грабили и разряли, животы их отнимали, и жен и детей на работу имели насильство» (Акты ЮЗР. ІІІ, 28).Поляк Голянський також свідчить, що