Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

223 Завзятий козак Нечай, умираючи, вірить, що боротьбу з ляхами та жидами будуть продовжувать його бойові друзі: «Ой, хоч я загину, є в мене брат Гнида. Не лишиться в нашім краю ні ляха, ні жида!» Гайдамаки вважають жидів за найлютіших ворогів свого народу. найтяжчою образою вважається, коли хто назве козака жидом. В однім народнім переказі про Гайдамаччину оповідається про криваву помсту за назву «жид». Отаман за щось назвав гайдамаку жидом. Козак не стерпів такої тяжкої образи, застрелив отамана. На суді козаки виправдали гайдамаку. Розпитавши й вислухавши всю причину, вони сказали: «Правда, ледачому й ледача смерть». Коротку хвилю перемоги народніх мас над жидівськими гнобителями радісно оспівували в піснях: «Ой, текли річки та все кривавії Од моря до моря, Поминулась лядська сила, А жидівська воля! [2]. Автор Петро Макарович « Жидівство в освітленні української пісні ХІХ століття». (Нове Українське Слово. – 1942. – № 46 (61), 28 лютого). Вибухи народного гніву за часів Хмельниччини і Гайдамаччини, люта розправа над жидами за всі ті кривди, що її зазнав український нарід від своїх гнобителів, нічого не навчили жидів. Жидівство в ХІХ столітті так само пригноблювало та визискувало український люд, як і в ХУІІ та ХУІІІ. На Правобережній Україні польські пани експлуатували селян здебільшого через жидів-орендарів. І земля. і фабрики та заводи були в жидівських руках. Наприклад, у головному гуцульському містечку Жаб’є з 35 селянських полонин (гірських пасовиськ) жиди мали 32, як свідчить «Русская Рада» за 1881 рік (№ 2). В зв’язку з цим, очевидно, виникла й приказка: «Усі полонини жиди полонили») (Комаров В. Нова збірка народніх малоруських приказок. Одеса. 1890, 35 стор.).