Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

224 Бували випадки, що жиди орендарі панських фабрик і заводів забивали на смерть селян, які там працювали. На Лівобережній Україні так само панував жидівський гніт. Жиди не тільки заорендовували, але навіть і поскуповували землю та воду. Про жидівські оренди на Україні маємо численні матеріали (наприклад, Варзер. Евреи-арендаторы в Черниговской губернии. «Отечественные Записки», 1876. Х). Жиди поводили себе, немов справжні пани. Як колись у ХУІІ ст. вони вимагали від козаків називати себе «мостивими панами», так і в ХІХ ст. вони примушували українських селян скидати перед ними шапки, цілувати їм руки, називати «ваше высокоблагородие». (Див. «Труд», 1881, № 0; «Батьківщина», 1881). Отже, природньо, що український нарід ставився до жидів і тепер так, як у минулому столітті. І в українському фольклорі ХІХ віку про жидів згадується так, як згадувалося в творах козацьких повстань. Жидівське панування на Україні яскраво відбилося в піснях, приказках, народніх оповіданнях тощо. Найчастіше згадуються жиди в п’яницьких піснях, бо жид на Україні був насамперед орендарем шинку. Шукаючи забуття від тяжкого, безпросвітнього життя, селянин ішов до жидівського шинку. Жид-шахрай охоче давав горілку в борг. «І горілки на борг дасть, І грошей чекає, А як кварту-дві припише. Хто ж там пам’ятає». І доводилося селянинові дорогою ціною розплачуватися за борги: «Прийшов жид по довжок – Беруть з хати п’ять ложок. Прийшли по зарплату – Беруть з хати ще й лопату. В одній пісні змальовано гірке життя п’яниці: « Нещасливий козаченько без долі вродився,