Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

232 В той час, як селяни-українці – не тільки працездатні, але навіть і непрацездатні, і старі, і малі, - всі працюють, жиди та жидівки-паразитки цураються фізичної праці: Всі коноплі беруть – старі і малята, А жидівки бережуть білі рученята. Та хіба ж може жидівка взяти участь у фізичній колгоспній праці? Вона ж при совєтах стала справжньою «баринею»: Більшовицька верхівка буржуїв порозганяла, А у нас кожна жидівка баринею стала. Влітку, коли для селян настає час особливо інтенсивної, напруженої праці, жиди здебільшого їдуть відпочивати на курорти: Ой яблучка наливаються, На курорти жиди відправляються. Жидівське панування спричиняється до тяжкого, безрадісного життя селян. Довгими зимовими вечорами, при світлі каганця або й скалки, прядуть селянські дівчата, сумно співаючи: Чого лампа не горить? – Бо гасу нема. -Чого сумно на селі? – Править жидова. Та не тільки тяжкий жидівський політичний і економічний гніт відчувало селянство. Своєю брудною лапою жид-матеріаліст намагався споганити і душу народу, оплювати віковічні його святощі, задушити його релігію, опору його моральності. Релігійний гніт був гірший, ніж у давні часи, коли «жиди-рандарі на славній Україні всі церкви заорендували». Тоді хоч за гроші жид дозволяв служити в церкві службу Божу, вінчатися, хреститися. Тепер же, за совєтів, ні за які гроші жид не одмикав церкви: Ти до мене не ходи, годі зустрічатись, – Не дозволять нам жиди у церкві вінчатись. І в серцях селянських зростає непереможне почуття ненависті до гнобителів: Через кладку я дин раз перескочу, На цих клятих жидів дивитись не хочу.