Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

233 Посилений порівнюючи з минулими століттями жидівський гніт останніх років породжує й посилену ненависть народніх мас до жидівства, породжує бажання загибелі жидів. Ще в давні часи виникло народнє прислів’я: «Жид коли впав, хай лежить». В ньому висловлюється небажання допомагати жидові в скрутний момент, пасивне сприяння його загибелі. В сучасних же селянських частушках на аналогічну тему висловлюється бажання активно сприяти загибелі жида, прискорити її своїм активним втручанням: Горить свічка, догорає, а я піду потушу. Клятий Гершко умирає, а я піду придушу. Як і в народніх піснях ХІХ століття, так і в частушках селянство висловлює велику зневагу до дівчини, що покохала жида: Хмара закрила половину місяця, – Хто полюбить жида, хай краще повіситься. Застерігаючи дівчину, що ласиться на жидівське багатство («Ой не треба, мамо, бити, нащо й ображатись. Хочу жида полюбити, щоб в грошах купатись»), пісня загрожує зрадниці: І тут межа, і там межа; Хто полюбить жида, той покоштує ножа. *** Радісно вітає селянство новий час, коли славні герої-вояки Великонімеччини звільнили український нарід від жидівського ярма: І у вас, і у нас гарбузова каша, – З села жиди повтікали – тепер воля наша. А ті жиди, що не встигли втекти, зазнали від народу, як колись за часів хмельниччини та гайдамаччини, заслуженої кари: На селі жидів побили і тяжко поранили. Усіх клятих схоронили, в могилу одправили [5]. Всі ці «дослідження» підтверджують тисячорічну мудрість, «хто платить, той і музику замовляє».