Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

235 Та знай чирк-чирк Невіра ще й регоче. Забрав волів, Овець, корів, Щей він же іздрочився, Загарбав кіз І жита віз. Бодай їм подавився. Тарас Шевченко ненавидів усім своїм єством жидів, вважаючи їх майже єдиними винуватцями лих народніх. Про це свідчать численні рядки його поезій, що палають священним гнівом проти жидівства. Найбільшу ненависть до жидівства, до його ганебної ролі в економічному житті села і міста висловив у своїх творах видатний побутописець українського села Іван Нечуй- Левицький . Майже у кожному його творі показано огидливу роль жидівства, що обплутувало тенетами злиднів трудове селянство. У повісті «Бурлачка» виведено дві колоритні постаті жидів: Лейби та Лейзера. Приходить Лейба одного разу до пана Ястрожембського по гроші. Пан частує Лейбу шклянкою чаю. «Як ваша ласка, то вип’ю, – сказав Лейба. І в його несподівано блиснула в голові думка: сісти на порожній стілець коло пана і напитися з ним чаю. За цією думкою блиснула друга думка: зіпхнути пана з стільця, сісти на його місце за столом забрати його самовар посуд його дім сад ліси, поля, всю його землю...» Хижу натуру жидівську помічено тут з надзвичайною повнотою. Талановитий повістяр українського письменства Панас Мирний у ряді своїх творів теж висвітлює огидну роль жидівства в зубожінні українського селянства. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні», є багато місць, де жидівство показане з надзвичайною яскравістю (розділ Жив-жив» та інші).