Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

238 Але раювання тому настав кінець. Визволені великонімецькою переможною армією українські робітники і селяни назавжди позбулися жидівського гніту [6]. Не могли не залучити до антисемітизму і творчість великого Кобзаря. Страшно додуматися, який епіграф поставлено автором Данилом Київським до своєї статті «Т.Г.Шевченко про жидів». (Нове Українське Слово. – 1942. – № 13 (28) 18 січня). «Жиди є наша загибель. Жиди – це агенти ворога серед нас». Доктор Геббельс. В цій статті ми не збираємося вичерпати повністю всі питання такої складної і майже вперше поставленої теми, як ставлення Шевченка до жидів та зображення жидівської нації в його творах. Ми лише накреслимо основні віхи цієї теми, подавши в певній послідовності системі найголовніші висловлення Шевченка про жидів. Перше, ніж зупинитися на цьому питанні детальніше, треба дещо сказати про ставлення жидів до Шевченка за совєтів і жидівську науку про творчість нашого великого поета. Після приходу совєтів в Україну в наукових і критико-літературних колах жидо- большевиків жваво дебатувалося питання про те, кому належить Шевченко і його творчість. Шевченко – поет глибоко народний, всім своїм життям і творчістю міцно і кровно звязаний з життям та історією свого народу. Він живе в народі вічно, як символ правди і волі, як народний геній і пророк світлого майбутнього своєї нації. Це добре усвідомила так звана літературна марксистська критика, очолювана тоді жидо-большевиками. І треба було повністю заволодіти Шевченковою спадщиною, зробити її знаряддям агітації і пропаганди, з допомогою якої можна було б легко, ховаючись за Шевченка, прищіплювати народові жидівсько-комуністичні ідеї. Для цього насамперед треба було вихолостити, звульгаризувати національну суть Шевченкової творчості, спаплюжити і знищити справжню науку про Шевченка – шевченкознавство. Але в боротьбі на теоретичному фронті жидівство часто зазнавало поразок, бо Шевченко красномовно говорив сам за себе. Отже, треба було перейти до інших методів боротьби – методів репресивних. Кращі шевченкознавці були заарештовані і заслані.